Як Львів боровся з ворогами у минулому. Конспект заняття військово-патріотичної тематики

Майбутнє – магічне слово у якому приховане таємничість і невідомість. Кожен будує своє власне життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славетна історія наших пращурів, «білі плями» і понівечена історія української нації за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія сучасної незалежної України? Що з цього ми маємо пам'ятати і чи мусимо?

Насправді наше минуле – це досвід. Досвід, який ми переймаємо у батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього безцінного досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки, власній  історії і нарешті гордості – що є українцями... Дуже доречний з цього приводу вираз О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Дійсно ми живемо у непростий час. В час, коли на жаль гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. Де хто вважає, що ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам'ять славного минулого можна розповідати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної української співучої мови... Дуже прикро, коли сучасна молодь не знає історії Батьківщини, і навіть історії свого рідного міста, не знають подвигів героїв-земляків та славетні сторінки національного війську.

Виникає резонне запитання, а як жити далі? Відповідь лише одна – потрібно починати все з нуля,це дуже непросто, адже, можливо.... Думаю, вкрай важливо кожного громадянину нашої держави  повернути свою пам'ять, будь-що, що стане ще одним кроком на стежині до майбутнього.

Саме тому, Центр військово-патріотичного виховання Самооборони «Галичина» пропонує розповісти учням під час проведення занять з предмету «Захист Вітчизни» про мілітарну історію рідного краю, міста, села. Для учнів та молоді Львівщини ми підготували тему «Військова історія Львова», яка за обсягом фактів та подій ледве уміщується в два уроки.

ТЕМА ЗАНЯТТЯ: Військова історія Львова від заснування до сьогодення (І частина)

Структура заняття

І.Організаційний етап......................................................................................2 хв.

ІІ. Тренування особового складу....................................................................2 хв.

ІІІ. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності........3 хв.

ІV. Вивчення нової теми…………................................................................ 25 хв.

V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів …... 11 хв.

VI. Підбиття підсумків           ..........................................................................1 хв.

VII. Домашнє завдання ....................................................................................1 хв.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний етап

1. Шикування особового складу (двошеренговий стрій).

2. Привітання та доповідь викладачу.

3. Перевірка готовності до заняття.

II. Тренування особового складу (вихід зі строю та повернення у стрій).

ІІІ. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності.

Так виглядали перші дерев'яні укріплені слов'ян

Учням ставиться кілька запитань на тему мілітарного минулого Львова, наприклад, хто був у Арт-клубі на площі Івана Підкови і знає про його минуле, скільки замків було у Львові, де навчався Богдан Хмельницький та ін.

ІV. Вивчення нової теми.

ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ ЛЬВОВА

Перша документальна згадка про Львів датується 1256 р. Заснував місто галицько-волинський князь Данило Романович і назвав його на честь сина Лева. Однак археологічні дослідження засвідчують, що поселення на місці сучасного Львова (в районі площі Старий Ринок, на території Онуфріївського монастиря, костьолу Яна Хрестителя, а також вул. Вірменської) існувало ще в XII ст., принаймні за 100 років до літописної дати.

Столиця Галичини пережила величезну кількість кривавих сутичок. Як свідчать історичні факти, майже у всіх жорстоких боях захисники Львова досить легко перемагали ворожі війська. Проте, є у світовій історії військо, перемогти яке було не під силу навіть визнаним спеціалістам військової справи минулих століть. Назва цього війська - Золота Орда, основу якого складали татаро-монголи. Вони були досвідченими вояками, котрі ніколи не йшли на компроміс зі своїми ворогами, не брали полонених, та не жаліли нікого - н жінок, ні малих дітей. Ще змалку молодих монголів вчили майстерно стріляти з луків, не боятись небезпеки і, не дивлячись ні на що, впевнено йти до перемоги.

Так склалось, що нашестя монголо-татар не обійшло стороною і Львів. Командуванню Золотої Орди не сподобалось те, що так бажані для них землі нещодавно заснованої Русі відділились від території, де правили монголи. В 1253 році відбулось святкування на честь коронації Данила Романовича, котрий відтепер був єдиним правлячим королем Русі. З того часу король більше не вважався васалом Золотої Орди, отже не був зобов'язаний виконувати накази командування могутнього війська. Перше, про що попіклувався король Данило, це спорудження міцних фортець, котрі повинні були захистити землю Русі від агресорів.

У відповідь на такі зміну влади в Галичині, військо монголо-татар розпочинає свій наступ на українські землі. В результаті кровопролитних боїв 1259-1261 років Золота Орда змогла відновити свій контроль над західними регіонами Русі. Галицько-волинські князі змусили стати союзниками Орди, а досвідчений монгольський воєначальник Бурундай віддав наказ зруйнувати фортифікаційні укріплення західноукраїнських укріплених міст. І львів’яни змушені були підкоритись.

Історики вважають, що руйнація львівських укріплень не була повною, а князі скоріше імітували її, адже готувались дати відсіч. І вже 1287-1288 року монголи на чолі з ханом Телебугою оточили місто Лева, однак простоявши більше 6 місяців не напали і не руйнували місто зважаючи на певні обставини політичного характеру, такі як, наприклад, союзництво князів Галичини з іншим ханом Ногаєм.

Вигляд міста у 13-14 століттях (реконструкція)

На той час укріплення навколо міста були всі земляні і дерев’яні. У середині земляних валів були спеціальні дерев’яні кліті, які утримували вали від руйнації та сповзання. На валах були стіни та вежі з дерева. Також існує думка, що дерев’яні стіни обмазували глиною або білили вапном для захисту. Головним елементом фортифікації Львова у княжі часи були укріплення на Замковій горі. Але існували інші укріплення з валами та стінами і навіть оточеними ровом з водою, наприклад на Світовидовому полі в районі Шевченківського Гаю. Останнє належить до поселень ще дохристиянського періоду.

Вежа, яка збереглась з тих часів на Західній Україні 

Цікавим є припущення про існування так званих «стовпів» - кам'яних оборонних веж-донжонів, з яких можна було подати сигнал оборонцям Львова про небезпеку. Князь Володимир Василькович, син молодшого брата Данила Галицького, правитель Володимиро-Волинського князівства також вирішив укріпити кордони і побудував кілька сторожових веж у 13 столітті. До наших днів збереглась з усіх таких веж Галичини лише Каменецька. У Львові таких веж на підступах до міста могло бути 4-5 і вони могли витримати тривалу осаду. Так, наприклад, біля Кривчиць археологи знайшли залишки шестикутної вежі у фундаменті місцевої церкви. 

1264 року король Данило помирає, а влада переходить до його синів Шварна та Лева. Старший син Шварно правив землями Русі до 1269 року, після чого королем було призначено Лева. Під тиском та погрозами монголо-татар король був змушений прийняти статус васала Золотої Орди. Згодом Лев Данилович переносить столицю Галичини до Львова.  Згідно висновків дослідників, своєю резиденцією король Лев зробив Високий Замок. Проте правити територією Русі надто довго молодший син Данила не зміг. Після смерті короля в 1301 році, до влади приходить його син та наступник Юрій Львович. Він зміг позиціонувати як справедливий правитель своєї держави, котрий не боявся війська Золотої Орди. Внаслідок цього, в 1308 році Юрія позбавляють престолу та жорсткого вбивають. Наступниками сміливого короля стали його сини Лев та Андрій, перед котрими дуже швидко з'явилась нова загроза. незважаючи на міжусобні сутички між ханами Золотої Орди, їхнє військо все же представляло велику загрозу для Русі. Окрім того, поряд з територією Галичини дедалі могутнішим ставало Польське королівство. В 1340 році останнього короля Русі Юрій II Болеслав помер від отруєння, спланованого придворними боярами. До Львова ввірвались польські війська під проводом короля Казимира III Великого. Вони вперше захопили найдавнішу фортифікаційна споруда Львова – фортечні укріплення Високого Замку. Загарбники вщент спалили майже половину Львова, пограбували державну скарбницю Русі, та забрали до Польщі величезну кількість полонених. Більшість дослідників сходяться на думці, що місто і замкові фортеці були здані без бою. Їх спалили лише за традиціями військового часу середньовіччя.

Згодом Львів, як і решта територія колишнього Галицько-Волинського князівства, став об'єктом сутичок між військами королівств Польщі та Литви. До боротьби за Львів долучились армія Угорщини та Золота Орда. В період з 1340 по 1349 роки в Галичині правив боярин Дмитро Детько, котрий првласнивсобі статус "управителя Руської землі". Похід Казимира ІІІ навесні 1340 року не змінив політично-державної приналежності Галичини. Дмитро Детько за допомогою татар здійснив узимку відплатні походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася у владі литовського князя Любарта при союзницьких відносинах із Ордою. Фактичну владу здійснювали бояри, під проводом Дмитра Детька.

Після смерті Детька права на Галичину формально залишились за литовським володарем, проте цього ж 1349 року польське військо здійснило похід на Галицько-Волинські землі. Встояв лише Луцький замок. Укріплення Львова знову були зруйновані. Війна Польщі з Литвою за Галичину триває і в 50-х роках ХIV ст. Двічі, в 1350 та 1351 рр., Львів займають литовські війська, територія міста та його околиць знову стає місцем воєнних дій. 1352 року Польща уклала з Литвою перемир'я, за яким Волинь залишалася за Литвою, а Галичина і Львів переходили під владу Польщі. Проте вже 1353 року литовсько-руське військо знову відвоювало Львів. Тяжкі наслідки для містян та економічна скрута громади і польської корони загалом посприяла покращенню статусу Львова як європейського міста – Казимир ІІІ підтвердив документально функціонування громадського життя за принципами Магдебурзького права - українського муніципального права, що виникло шляхом злиття і переплетіння українського звичаєвого права з видозміненими і пристосованими до місцевих умов елементами різних інших правових систем, в тому числі німецького Магдебурзького права.

Тепер про структуру міста та його оборонних укріплень. Після захоплення Львова польським королем Казимиром ІІІ Великим у 1349 р. центр міста було перенесено південніше. Нове поселення будувалося за західноєвропейськими зразками: центральна площа, навколо неї житлові квартали і лінія укріплень. Так утворилося середмістя, або "місто серед мурів". Його межі окреслюємо сучасними вулицями Лесі Українки, Підвальною, Братів Рогатинців, пр. Свободи. Площа середмістя становила 36 га, а разом з укріпленнями — 50 га. Це, власне, й було місто.

Вигляд Високого Замку (один з варіантів)

Система укріплень Львова формувалася майже 300 років. Спочатку, вдругій половині XIV ст., вона складалася з муру, рову і валу. Дещо пізніше було додано ще один мур, який дістав назву Низького, на відміну від першого, Високого. До міста можна було увійти через дві брами — Краківську і Галицьку, біля них через рів були перекинуті підйомні мости.Дуже важливою частиною укріплень був Високий замок, закладений близько 1360 р. – в період, коли місто жило мирним життям вже 4-й рік.

Львів мав надзвичайно велике стратегічне значення як плацдарм Польщі для походів в Україну, Росію, Молдавію. Багатство ж міста притягало погляди завойовників–татар, молдаван, угорців, турків та й власної шляхти. Все це змушувало звертати посилену увагу на зміцнення обороноздатності міста.

Останні литовсько-руські напади на Галичину відбулись у часи правління у Львові намісника угорського короля Людовика, який успадкував всі землі Польщі після смерті Казимира ІІІ у 1370 році. А вже у 1387 році громада Львова без бою перейшла під владу польського короля Владислава Ягайло.

Наступні «військові дії» львів’ян полягали у зборі грошей – таке собі середньовічне волонтерство. Ці гроші передавали польському королю на військові потреби. Саме місто жило мирно. А війни тривали поза межами Галичини. Львівяни брали участь у війнах як окремі лицарі і увійшли у історію своїми героїчними вчинками. Так Іванко Сушик був навіть нагороджений королем двома селами відразу на полі бою за відвагу у Грюнвальдський битві, яка відбулася під час «Великої війни» 1409–1411 років між військами держави Тевтонського ордену та об'єднаними військами Королівства Польського і Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського.

Ці війни з хрестоносцями тривали і пізніше, проте Львів брав участь у них в основному лише фінансово аж до 1460 року, коли підписали мирну угоду і Тевтонський орден став васалом Польського королівства.

Проте громада не забувала укріпляти своє місто новими мурами. У 1445 р. завершилося створення системи укріплень: Високий і Низький мури, глибокий рів з водою, котрий захищав місто з півночі, сходу і півдня, внутрішній рів, який знаходився між стінами, могутній оборонний вал, Високий і Низький замки.

Високий Замок був порівняно невеликою фортецею, у якій розміщувалось до 70 воїнів. Мав на озброєнні до 9 гармат, а наприкінці XV століття значну кількість і вогнепальної зброї. Так у 1495 році на озброєнні гарнізону перебувало 5 гаківниць, 14 рушниць, та 77 арбалетів. З часом описи стають більш сумними – зброї меншає та вона стає непридатною до бойових дій.

В княжі часи Замкову гору вкривав ліс. Але дерева вирубали і через певні проблеми з екологією – грязеві потоки та обвали схилів  у 1430 році схили засадили виноградниками німецькі колоністи, які жили у Львові. Ці насадження знищили восени 1648 року козаки Б.Хмельницького. 

Також на схилах Замкової гори будували додаткові окопи та дерев’яні паркани-палісади.

Низький замок побудував Лев Данилович на березі річки Полтви при дорозі, що вела з півдня до давнього Львова. Мав форму неправильного п’ятикутника оточеного мурами з трьома вежами, палацом та іншими спорудами. Він неодноразово горів, перебудовувався до 1575 року. А у 1802 році зник зовсім, проданий на будівельні матеріали. 

Високий мур мав 18 (за іншими даними — 17) бойових веж і дві вже згадані брами, кожна з яких була справжнім оборонним комплексом. Уздовж верхньої частини з його внутрішнього боку була влаштована дерев’яна бойова галерея. Він мав форму неправильної трапеції та оточував місто.

Залишки стіни Високого Замку

Усі вежі разом з прилеглою ділянкою муру були закріплені за певним ремісничим цехом.  А цехів у багатому на той час Львові було багато – від мило-, пиво-, медоварів до столярів, боднарів, стельмахів, ковалів, голкарів та ювелірів. Крім утримання вежі у порядку та боєготовності цехи забезпечували ще і певною кількістю зброї та боєприпасів. Але у XVIІ столітті влада міста побачила, що цехи вже невідповідально ставляться до військового обов’язку, та забрала всю зброю та амуніцію до міського арсеналу зброї.

Пізніше були зроблені для пішоходів дві укріплені хвіртки — Єзуїтська і Босацька. Два мури захищали місто з півночі, сходу і півдня. На західній стороні був тільки один — Високий, тому що з цього боку текла Полтва. У той час це була неширока, але повновода річка з бурхливою течією і болотистими берегами. Суцільне болото, густо поросле лісом і чагарями, простягалося від сучасного пр. Свободи до лінії поштамт-університет і надійно захищало місто. З цього боку було важко підійти навіть піхоті, не кажучи вже про облогові машини й артилерію. Укріплення Львова розвивалися й далі. Додавалися нові вежі, а в XVI ст. до системи фортифікацій було введено Міський арсенал, котрий прилягав до зовнішнього боку Високого муру. Були побудовані вали та рови з водою. Це все було вимогою часу, адже ще один ворог Галичини продовжував свої напади – татари. Так у 1438 році заволзькі татари хана Ахмета розбили польсько-руське військо біля Південного Бугу на Вінничині. А потім кілька загонів татар пішли до Львова. Але намагання перелізти міські мури закінчились нічим, і татари пограбували лише околиці та неукріплене передмістя. Після уходу татар з королівської скарбниці було виділено для Львова значну суму – 100 польських гривень на укріплення Львова та зброю.

Подальші роки проходили вже під прапорами боротьби з мусульманами – турками татарами, які загрожували Європі. І Львів часто ставав пунктом збору та підготовки військових походів до Молдови та теперішньої Одещини, які зазнавали турецької навали.

Більш-менш успішні походи на Молдову вилились у відплатні бойові дії турків та молдаван. І у 1498 році турецькі війська спільно з молдовським господарем Стефаном ІІІ здійснили похід на Галичину та у середині травня оточили Львів. Це біло більш як 20-тисячне військо проти 1500 вояків гарнізону за міськими мурами. І все ж мсто вистояло, атаки були відбиті. Але менш захищені міста і села зазнали величезних втрат. Одних тільки полонених галичан продали уневолю до Криму та на Балкани більше 20 тисяч людей.

У цьому ж році завдяки посередництву Москви Кримське ханство уклало союзницький договір з Молдовою і ці союзники вже через місяць напали на Галичину. Татари здійснили набіги під Львів у червні 1498 року, а потім у вересні прийшла армія турків. Вони не напали на Львів, лише оточили. Але цей похід під Львів завершився печально для ворога – зима, морози і сніги вбили ледь не половину османів. І ворог відступив.

Проте Молдова ще не полишила своїх планів завоювати неприступний Львів. У червні 1509 року молдовський правитель Богдан ІІІ Одноокий перейшли Дністер та оточили Кам’янець-Подільський. Взяти його не змогли і за кілька тижнів оточили Львів. Три дні підряд тривали штурми львівських стін з північного боку. Але Львів не здався. І під кінець липня ворог відступив, спалюючи все навколо. Вже у жовтні польський король Сигізмунд І Старий зібравши військо у 20 тисяч чоловік завдав нищівної поразки за пограбовану та спалену Галичину. Окрім перемоги та військових трофеїв у Львові відбувся суд над військовими злочинцями – молдовським вельможами. Тридцятьох з них повісили.

Наступний наступ на Львів був вже у 1530 році, але атакою молдовські війська не наважились його брати, сподіваючись на підкуп когось з городян. За певними відомостями зрадника спіймали та стратили.

У 1474 році татари невеликим військом у 7 тисяч воїнів пограбували Галичину, але Львів брати не наважились. Вдвічі більшим військом у 1500 році вони також вирішили не ризикувати. 1514, 1524 двічі, 1575, 1576, 1620, 1623, 1624 – це все роки, коли татари приходили до Галичини, але Львова взяти не змогли.

Розвиток вогнепальної зброї зробив стару систему оборони міст малопридатною. Тому вже удругій половині XVI ст. міські мури починають робити нижчими, але товстішими. Широкого застосування набувають бастіони — земляні укріплення, на яких ставилися гармати.

Використання вогнепальної зброї у вежах старої конструкції було малоефективним. Замкнений простір вежі з вузькими бійницями, розрахованими на стрільбу з лука, сильно звужував поле огляду. Під час стрільби порохові гази наповнювали вежу. Тому з XVII ст. широко застосовували бастеї– напівкруглі оборонні споруди відкритого типу. На відміну від вежі, бастея не мала даху. Вона завершувалася відкритою площадкою, обнесеною зубцями, на якій ставилися гармати і більш легка вогнепальна зброя – гаківниці та фортечні рушниці.

У Львові бастеї були вбудовані у Низький мур. Дві з них збереглися до нашого часу — на вул. Підвальній та у підвалі буд. № 32 по вул. Братів Рогатинців.Останньою великою спорудою в системі львівських фортифікацій був Королівський арсенал, збудований у 40-х роках XVII ст.,

Збудований на 300-метровій горі, до речі, в ті часи значно крутішій, аніж зараз, Високий замок здавався неприступною твердинею. Та він нею і запишався протягом майже 300 років — вперше взятий штурмом у 1648 р. козаками Максима Кривоноса. Але неприступний за часів, коли успіх у бою вирішувався холодною зброєю, замок втратив своє бойове значення в епоху, коли з'явилася зброя вогнепальна. Постійна відсутність у державній скарбниці коштів не давала змоги не тільки переобладнати його відповідно до нових умов, озброїти додатковими гарматами, а й навіть ґрунтовно відремонтувати, тому після 1648 р. з нього вивели гарнізон, і в 1672 р. турки зайняли його без бою. Покинутий напризволяще, замок поступово руйнувався. Наприкінці XVIII ст. його стали розбирати, використовуючи каміння для спорудження будинків і шляхів. Остаточно його розібрали у 70-х роках XIX ст., коли насипали курган на честь 300-річчя Люблінської унії. Каміння використано на фундамент кургану. На згадку нащадкам залишився лише фрагмент південної стіни.
Окремі приміщення Високого замку служили в'язницею. У 1410 р. в його підземеллях сиділи лицарі Тевтонського ордену, взяті в полон у битві під Ґрюнвальдом. У 1559 р. тут деякий час перебувала нещасна Гальшка Острозька, про яку буде розповідь далі. Дві вежі служили постійною в'язницею для особливо небезпечних злочинців. При цьому суворо дотримувалися класового принципу: у Шляхетській вежі ув'язнювали шляхтичів, у Гультяйській – осіб нешляхетних станів.

У 1704 р. після взяття Львова у Низькому замку мешкав шведський король Карл XII.

У XVIII ст. Низький замок поступово перетворився на руїни. Його почали розбирати, і вже 1802 р. на його місці був пустир, який нічим не нагадував про колишню велич.

Укріплення Львова витримали 24 облоги – і жодного разу місто не було взяте штурмом. Укріплення знесли наприкінці XVIII–на початку XIX ст.

До укріплень міста також треба віднести вали та форти, які у XVI-XVII столітті побудували для захисту передмість, де також селились мешканці і вони зазнавали найбільш втрат від облог та нападів на Львів.

Окрім професійних вояків – військового гарнізону на захист міста завжди виступали самі городяни. А для того вони повинні були мати певні навички військової науки. Перші відомості про військові вишколи львів’ян припадають на 1445 рік. Тоді створили стрілецьке товариство і встановили традицію щорічних стрілецьких вправ і змагань. Тренування проходили на спеціальному пагорбі «лучників». Спочатку стріляли з луків та арбалетів. А найвлучніші вже стріляли з вогнепальної зброї, бо порох був дорогим. У XVI столітті вже вправлялись і з гармат. А у XVIІ столітті артилерійські вправляння проходили тричі – у травні, липні та вересні. У 1635 році навіть почали проводити змагання зі стрільби з гармат. Переможців називали «Гарматним королем», а зі стрілецької зброї – «Курковим королем». Проте у Львові був досвід винаймати і професійних вояків – найманців чисельністю до 50 осіб. Інколи і до 262 осіб. Щодо військових вишколів містян існують дані, що заможні львів’яни часто не хотіли займатись військовими навчаннями та посилали замість себе інших людей. Також був закон, коли кожний городянин забезпечував себе за свій кошт зброєю. Звісно що ця зброя була найдешевша.

У XVIІ столітті були облоги Львова але внутрішніми ворогами – польськими найманцями, які повернулись з походу на Москву чи ще на якусь іншу війну, але не отримали платні від короля. Вони ставали під Львовом, грабували селян та маєтки шляхти, підпалювали містечка та мародерствували. Так сталось у 1613 році і справу залагоджували поверненням платні воякам. Подібне творилось і пізніше у 1630 році. А востаннє вояки бунтували у 1696 р. Весь час завершувалось викупом.

Цікавою військовою історією є факт, коли рештки польського війська, яке зазнало жахливої поразки від козаків Б.Хмельницького, втікало до Польщі і зупинилось у Львові. Місцеве вже переважно католицьке населення з переляку зібрало велику суму грошей на військо, яке б на чолі з Яремою Вишневецьким обороняло Львів від козаків-головорізівяк про них нарозказували деморалізовані вояки. Кілька тижнів збиралось військо, а 5 жовтня взнавши, що у околицях вже з’явився загін татар – союзників козаків Вишневецький втік з військом і грошима зі Львова. Правда не зміг вивезти гармати.

Міська громада оголосила набір вояків і назбирала 1700 осіб і 1500 озброєних містян.

7 жовтня татари першими підійшли до Львова, а 8 вже підійшло й козацьке військо. На півночі козацькі загони очолював Максим Кривоніс, один з більш як 20 козацьких полковників. Отож військо складало близько 25 тисяч козаків та посталих селян і до 10 тисяч татар. І у другій половині 8 жовтня почалась битва за Львів. Хмельницький під’їхав у один з моментів бою дуже близько і з Порохової вежі один із городян італієць Убальдіні ледь не поцілив кулею гетьмана. На боці козаків також були вправні стрільці, які з дахів передміських будинків влучно вбивали захисників Львова. Тому магістрат вирішив підпалити передмістя, щоб зупинити натиск ворога. Пожежа  тривала півтори доби. Горіли й навколишні монастирі та костели, в яких заховались люди. Сотні жертв загинули у ті два дні. 10 жовтня почався штурм Високого Замку. Сім разів намагались козаки татари  взяти фортецю, але не вдалось. Допомагали їм і оборонці з з-за міських мурів. Так з вежі Корнтякта, де воювали єврейські артилеристи, влучно по нападникам стріляла гармата. Але сотня вояків з мушкетами та кілька тисяч біженців в замку почали конфліктувати і їх випустили вночі з воріт і вони почали прокрадатись до різних схованок та згорілих підвалів. Частина змогла пробратись у місто. Також кілька військових вийшли вночі з замку та повернулись з запасом пороху та куль.

11 жовтня до замку пробрались у складі групи біженців-селян козацька «диверсійна група», яка здійснила кілька диверсію – зіпсувала кілька фортечних гармат.

А саме місто вже на третій день почало голодувати, бо запасів полька влада не зробила. На українців у місті почались гоніння та вбивства через обурення діями українських повстанців. Ці жорстокі вбивства призвели до стихійного штурму з боку козаків, які взнали про ці події. Це мало позитивний ефект, бо нападники подолали вже вали та рів і почали дертись на стіни. Але Хмельницький штурм зупинив, бо на той час він вже вирішив взяти викуп з міста. Поки тривали перемовини за величезну суму – 200 тисяч дукатів (1,2 мільйони золотих), козаки вирішили пришвидшити збір коштів і почали новий штурм Високого замку. І це мало позитивний ефект – вдалось захопити першу браму, другу їм відчинили зсередини селіни-біженці, які перейшли на бік козаків. А напередодні козацькі лазутчики зіпсували під шумок перемовин решта гармат замку. Гарнізон відступив ще за одну браму внутрішньої частини, а потім уцілілі вояки втекли до міста по схилу Замкової гори. 15 жовтня 1648 року Високий замок пав.  Більше бойових дій не було. Напруга спала, що показує зокрема той факт, що козаки приносили продукти під стіни та торгувались з мешканцями Львова, які залюбки вимінювали або купували собі харчі. Татари приводили бранців та продавали їх родинам чи знайомим.

Козацьке військо залишило Львів, але городяни попросили залишити загін козаків, які б забезпечували виконання домовленостей і не допускали самочинства окремих ватаг повстанців та селян, які примкнули до Хмельницького та продовжували займатись мародерством у передмісті. Всі хроністи тих часів зауважували, що козацьке військо було дуже дисциплінованим і суворо дотримувалось перемир’я, не палило та не знищувало міст, якщо вони не чинили збройного опору.

Король Данило Галицький

Після підписання Переяславської Ради Московське царство стало союзником козацтва у боротьбі проти Польщі. Восени 1655 року Хмельницький з козаками та московським військом знову оточили Львів, і почалась майже двомісячна облога. Того ж дня частина військ пішли далі до м. Городка, де розбили в бою польське військо, серед яких було і львівське ополчення. Тут знову допомагали місцеве українське населення, показавши дорогу через болота до польського табору. Якраз на це військо розраховували мешканці Львова. Відразу після перемоги Хмельницький почав перемовини про викуп. Спочатку Львів не хотів і слухати, бо не знав про перемогу над поляками під Городком. Вже з 1 жовтня почався артилерійський  обстріл міста. Втрат не було багато. Цікавим є те, що московське військо мало на озброєнні гармати, що стріляли кам’яними ядрами, що вже було для Європи на той час застарілою зброєю. Гармати ці стріляли не влучно та шкодили обороні міста мало. А от козаки не поспішали з влучною стрільбою зі своїх гармат. Дійшло до того, що місцеві артилеристи почали підбирати ядра козацьких гармат для своєї зброї, бо калібр був однаковим, адже всі гармати у козаків були трофейними – європейськими. Перемовини почались 6 жовтня. Делегація зі Львова зустрілась з львівським та польськими шляхтичами, які потрапили у поло. Ті підтвердили поразку. На перемовинах московські воєначальники почали казати, що то вони перемогли. Проте воєвода Потоцький, який потрапив у полон і стояв тут перед учасниками перемовин раптом сказав, що якби не козацька вправна піхота, ніякої перемоги не було б, а московіти зазнали би великої поразки. Хмельницькому і козакам таке зауваження прийшлось до душі, а московські воєначальники образились і вийшли з приміщення. А на подальшому обіді всіх присутніх у молитві також не згадали про Москву і її царя.

Перемовини тривали до 22 жовтня. Львову вдалось знизити викуп у більше ніж у 20 раз – з 400 тисяч злотих до 20 тисяч. А на початку листопада 1655 року Військо Запорізьке та московські полки відійшли від Львова. Цікавим є факт про спорудження козацької братньої могили-кургану біля Львова. Зараз це територія перехрестя вулиць Князя Романа та Івана Франка. Про другу половину XVIІ століття та наступні періоди військової історії Львова поговоримо на наступному уроці.

V.  Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів

Пропонується провести у вигляді брейн-рингу між рядами в класі, т.б. це виходить три команди. Команди вибирають назви своїм командам військової тематики – лицарі, дружина, козаки, отамани та ін. Назви записуються на дошці. І починається брейн-ринг на тему уроку. Запитання розробляє вчитель індивідуально. 4-5 питань достатньо. Причому для непрофесійного брейн-рингу можна ставити і 0,5 бали за близьку до правильної відповідь. 

VI. Підбиття підсумків.

Вчитель наголошує на важливість знати як воювали попередники сучасних героїв, адже незалежність виборювалась вже тоді.

VII. Домашнє завдання.

Передивитись фільм про Данила Галицькогоhttps://www.youtube.com/watch?v=E3Xxydz1aG8

ЛІТЕРАТУРА:

1. www.vsemisto-lv.info

2. Leopolis militans. Нариси військової історії Львова XIII-XVIII ст. Науково-популярна література. Автор: А. Козицький. Мова: Українська. К-ть сторінок: 368

3. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%94%D0%B5%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE