Тема уроку: Воєнна
доктрина України.
Структура
уроку
І.Організаційний
етап......................................................................................2
хв.
ІІ. Тренування особового
складу....................................................................2 хв.
ІІІ. Актуалізація опорних
знань та мотивація навчальної діяльності.........4 хв.
ІV. Вивчення нового
матеріалу........................................................................33
хв.
V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів
.......... 2 хв.
VI. Підбиття підсумків
уроку..........................................................................
1 хв.
VII. Домашнє
завдання....................................................................................
1 хв.
Хід уроку
І. Організаційний етап
1. Шикування особового складу (двошеренговий стрій).
2. Привітання та доповідь викладачу.
3. Перевірка готовності до заняття.
II. Тренування особового складу. Вихід з шеренги та отримання наказу,
повернення у стрій.
III. Актуалізація опорних знань та мотивація
навчальної діяльності
1. Опитуваним особового складу (узагальненим знань, отриманих на
минулому занятті).
2. Оголошення теми та навчально-виховної мети заняття.
IV.
Вивчення нового матеріалу
У вересні 2015 р. відбулось засідання Ради національної безпеки
і оборони України, в ході якого було схвалено і запропоновано для затвердження
Президенту України проект нової редакції Воєнної доктрини України. До цього таких
документів було вже 4. Попередні документи визначали оборонний характер та ситуацію, за якою наша
безпека гарантувалась зовнішніми чинниками. І всі попередні редакції виявились помилковими,
адже Україна зазнала збройної агресії і
не від якогось далекого ворога, а від свого сусіда – Російської Федерації.
Воєнна доктрина України є концептуальним документом,
що аналізує сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, визначає принципи
і шляхи запобігання їх виникненню, підготовку держави до загрози воєнного
конфлікту, застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету,
територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів.
Воєнна доктрина України базується на Стратегії
національної безпеки України та є базовим документом оборонного планування і
основою для розроблення концепцій та державних програм реформування та розвитку
Збройних Сил, інших військових формувань, озброєння та військової техніки,
оборонно-промислового комплексу.
Проект пройшов громадське обговорення із залученням як
представників органів державної влади України, так і експертів недержавних
організацій, а також іноземних радників, акредитованих при Офісі НАТО в
Україні.
24 вересня 2015 року Воєнна доктрина була Указом
затверджена Президентом України.
Тому нова доктрина:
визначає
Російську Федерацію воєнним противником України та умови звільнення тимчасово
окупованих територій України;
виходить із високої імовірності великомасштабного
застосування проти України воєнної сили як головної загрози національній
безпеці України у воєнній сфері;
підтверджує відмову від політики позаблоковості та
відновлення стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію;
визначає ознаки виникнення збройного конфлікту
всередині України, у тому числі інспірованого іноземними державами;
враховує збільшення ролі інформаційно-психологічних
операцій;
наголошує на потребі удосконалення системи
мобілізаційної підготовки і мобілізації та суттєвого збільшення
професійної складової у Збройних Силах України та в інших військових
формуваннях;
формулює заходи з підготовки держави до оборони,
необхідні для відновлення державного суверенітету та територіальної цілісності
держави, а також завдання розвитку оборонного та безпекового потенціалу України
як необхідної умови відсічі збройної агресії тощо.
У
Воєнній доктрині використовують такі терміни:
воєнна
політика України − діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки
держави, пов'язана із запобіганням воєнним конфліктам, організацією та
здійсненням військового будівництва і підготовкою Збройних Сил України,
Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної
спеціальної служби транспорту, інших утворених відповідно до законів України
військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення до
збройного захисту національних інтересів;
воєнно-політична
обстановка − стан воєнно-політичних відносин на певний момент (у певний
період);
воєнно-політичні
відносини − сукупність намірів і дій сторін (держав, коаліцій держав,
міжнародних корпорацій, політичних партій, суспільних рухів), спрямованих на
досягнення власних інтересів із застосуванням воєнних інструментів разом із
усіма наявними іншими інструментами у політичній, воєнній, економічній та інших
сферах життєдіяльності;
воєнний
конфлікт − форма розв'язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей
із двостороннім застосуванням воєнної сили; основними видами воєнних конфліктів
є війна та збройний конфлікт;
збройний
конфлікт – збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт,
збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах
території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний
конфлікт);
локальна
війна − війна між двома чи більше державами, у якій воєнні дії обмежені
територіями воюючих держав та переслідують воєнно-політичні цілі, що зачіпають
переважно інтереси лише цих держав (територіальні, політичні, економічні тощо);
регіональна
війна − війна, що охоплює певний регіон (частину континенту) за участю всіх чи
більшості держав регіону та з метою досягнення воєнно-політичних цілей, що
зачіпають інтереси цих держав;
сили
оборони − Збройні Сили України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту
інформації України, Державна спеціальна служба транспорту, інші утворені
відповідно до законів України військові формування, а також правоохоронні та
розвідувальні органи, в частині залучення їх до виконання завдань з оборони
держави;
спроможності
сил оборони − здатність досягти необхідного результату під час виконання
завдань з питань оборони у певних умовах відповідно до визначених сценаріїв дій
та з використанням наявних ресурсів;
стратегічні
комунікації – скоординоване і належне використання комунікативних можливостей
держави – публічної дипломатії, зв'язків із громадськістю, військових зв'язків,
інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування
цілей держави.
Безпекове
середовище довкола України складне та динамічне.
Через
збройний конфлікт на Сході України, воєнно-політичну нестабільність на
Близькому Сході, боротьбу за вплив на світові фінансові та енергетичні потоки
посилюється глобальна воєнно-політична нестабільність. Провідні держави
збільшують розміри воєнних витрат, активізують розробку нових зразків
озброєння, підвищують інтенсивність військових навчань.
Формування
та розвиток безпекового середовища у світі відбувається під впливом таких
головних тенденцій:
посилення
суперечностей щодо поділу сфер впливу між світовими центрами сили, збільшення
їх агресивності, непоступливості, прагнення порушити на свою користь
воєнно-стратегічну рівновагу, зокрема загострення протистояння між США та
Російською Федерацією;
загострення
безпекової ситуації в країнах Близького Сходу та Північної Африки, активізація
релігійного екстремізму та поширення ідей радикального ісламу в країнах
Центральної Азії, суперечності між азіатсько-тихоокеанськими державами щодо
належності острівних зон;
сучасна
криза та невизначеність засад нової системи міжнародної безпеки, послаблення
ролі міжнародних безпекових інститутів, спроби посилити роль воєнної сили поза
наявними механізмами міжнародної безпеки;
перенесення
ваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування воєнної сили не
передбаченими законом збройними формуваннями, зміщення акцентів у веденні
воєнних конфліктів на комплексне використання воєнних і невоєнних інструментів
(економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), що принципово
змінює характер збройної боротьби;
порушення
норм і принципів міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, Заключному акті
Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року та інших міжнародних
договорах;
послаблення
законодавчих обмежень щодо застосування воєнної сили державами за межами власної
території;
глобальні
кліматичні зміни, зменшення запасів природних ресурсів, дефіцит питної води,
продуктів харчування, посилення міграційних процесів, а також зростання ризиків
виникнення масштабних надзвичайних ситуацій природного та техногенного
характеру;
розширення
масштабів тероризму, піратства, інших явищ, пов'язаних із застосуванням
збройного насильства.
Серед
головних тенденцій, що впливають на воєнно-політичну обстановку в регіоні
довкола України, які викладені у Воєнній доктрині слід відмітити:
поширення
практики проведення спеціальних операцій та дій провокаційного характеру для
створення конфліктних ситуацій (навести
приклади);
посилення
внутрішньої нестабільності в сусідніх державах, викликаної втручанням з боку
інших держав, зниженням життєвого рівня населення, неефективністю дій
керівництва, намаганнями етнічних утворень сепаратно вирішувати нагальні
проблеми (навести приклади);
інтенсивна
модернізація збройних сил сусідніми державами, активізація розробок озброєння
та військової техніки нового покоління з принципово новими можливостями
вогневого ураження і управління (навести
приклади);
посилення
мілітаризації в регіоні довкола України, збільшення іноземної військової
присутності на територіях сусідніх держав (навести
приклади);
активна
дестабілізуюча зовнішня політика і політика безпеки Російської Федерації щодо
сусідніх держав, а також щодо міжнародних організацій, включаючи НАТО та ЄС;
відмова
або ухилення Російської Федерації від виконання зобов'язань за міжнародними
договорами у сфері контролю над озброєннями, зміцнення довіри і безпеки у
військовій діяльності(навести приклади, нагадати
про Будапештський меморандум від
5 грудня 1994 р.);
модернізація
та вдосконалення спеціальними службами іноземних держав систем і комплексів
технічної розвідки, нарощування їх можливостей, спроби несанкціонованого
доступу до об'єктів інформаційної інфраструктури України (навести приклади);
інформаційна
війна Російської Федерації проти України (навести
приклади).
Доктрина
визнає, що зовнішньополітичні умови не сприяють врегулюванню збройного
конфлікту на Сході України.
За
таких обставин Україна може розраховувати насамперед на власні сили та
підтримку США, держав − членів ЄС і НАТО, які вважають, що збереження
незалежності та територіальної цілісності України є одним із визначальних
факторів забезпечення світової та регіональної стабільності.
Важливим
є вперше названі воєнні загрози для України, якими є:
збройна
агресія і порушення територіальної цілісності України (тимчасова окупація
Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та
військова агресія Російської Федерації в окремих районах Донецької і Луганської
областей), нарощування військової потужності Російської Федерації в
безпосередній близькості до державного кордону України, у тому числі потенційна
можливість розгортання тактичної ядерної зброї на території Автономної
Республіки Крим;
мілітаризація
Російською Федерацією тимчасово окупованої території шляхом формування нових
військових з'єднань і частин, а також постачання бойовиків, військової техніки
та засобів матеріально-технічного забезпечення;
присутність
військового контингенту Російської Федерації у Придністровському регіоні
Республіки Молдова, який може бути використаний для дестабілізації ситуації у
південних регіонах України;
нарощування
Російською Федерацією поблизу державного кордону України угруповання військ з
потужним ударно-наступальним потенціалом, створення нових, розширення і
модернізація наявних баз, об'єктів військової інфраструктури;
активізація
спеціальними службами Російської Федерації розвідувально-підривної діяльності в
Україні з метою дестабілізації внутрішньої соціально-політичної обстановки в
Україні, а також з метою підтримки не передбачених законом збройних формувань у
східних регіонах України і створення умов для розширення масштабів збройної
агресії;
діяльність
на території України не передбачених законом збройних формувань, спрямована на дестабілізацію
внутрішньої соціально-політичної ситуації в Україні, залякування населення,
позбавлення його волі до опору, порушення функціонування органів державної
влади, місцевого самоврядування, важливих об'єктів промисловості та
інфраструктури;
територіальні
претензії Російської Федерації до України і посягання на її суверенітет та
територіальну цілісність.
Воєнно-політичними
викликами, які можуть перерости в загрозу застосування воєнної сили проти
України, є:
втручання
у внутрішні справи України з боку Російської Федерації, спрямоване на порушення
конституційного устрою, територіальної цілісності та суверенітету України,
внутрішньої соціально-політичної стабільності та правопорядку;
протидія
реалізації європейського вибору Українського народу, формуванню систем
колективної безпеки за участю України;
невирішеність
питань щодо розмежування державного кордону України в акваторії Чорного і
Азовського морів, незавершеність договірно-правового оформлення державного кордону
України з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова;
спроби
дестабілізації з боку Російської Федерації соціально-політичної та економічної
ситуації в Україні, а також провокування сепаратистських настроїв у районах
компактного проживання національних меншин на території України;
цілеспрямований
інформаційний (інформаційно-психологічний) вплив з використанням сучасних
інформаційних технологій, спрямований на формування негативного міжнародного
іміджу України, а також на дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної
обстановки, загострення міжетнічних та міжконфесійних відносин в Україні або її
окремих регіонах і місцях компактного проживання національних меншин;
дії
Російської Федерації щодо ускладнення та уповільнення економічного розвитку
України;
розповсюдження
зброї масового ураження, тероризму, організована злочинність, незаконна
торгівля зброєю і боєприпасами, нелегальна міграція.
З
урахуванням тенденцій розвитку та характеру воєнно-політичної обстановки в
середньостроковій перспективі найбільш імовірні збройні конфлікти з
використанням противником як власних збройних сил, так і підтримуваних ними не
передбачених законом збройних формувань, терористичних угруповань, найманців як
інструменту досягнення власних інтересів. Значно зростатиме вірогідність
переростання таких конфліктів у війну.
До
чого можуть призвести загрози воєнній безпеці України? (вчитель ставить питання учням, робить уточення). Воєнна Доктрина
подає такі сценарії:
повномасштабна
збройна агресія Російської Федерації проти України,
окрема
спеціальна операція Російської Федерації проти України із застосуванням
військових підрозділів та/або частин, вогневих ударів, інформаційних,
інформаційно-психологічних операцій (дій) у сукупності з використанням
невоєнних заходів, у тому числі миротворчих сил за відсутності відповідного
рішення Ради Безпеки ООН;
блокада
морських портів, узбережжя або повітряного простору України із застосуванням
воєнної сили, порушення комунікацій України з боку Російської Федерації;
збройний
конфлікт всередині держави, інспірований Російською Федерацією з намаганням
відокремити від України адміністративно-територіальні одиниці у східних та
південних регіонах України, за участю не передбачених законом збройних
формувань, терористичних угруповань у взаємодії з політичними, неурядовими,
етнічними, релігійними або іншими організаціями;
збройний
конфлікт на державному кордоні України, зокрема прикордонні збройні інциденти
(провокації, сутички) з регулярними або нерегулярними силами Російської
Федерації, не передбаченими законом збройними формуваннями;
терористичні
акти на території України або проти громадян України, посягання на життя
державних чи громадських діячів, представників іноземних держав (вчинені з
метою провокації війни або міжнародних ускладнень), диверсії (у тому числі на
об'єктах критичної інфраструктури), а також вибухи, підпали у приміщеннях
органів державної влади та їх захоплення, викрадення громадян або захоплення
заручників.
Загрози
воєнній безпеці України у разі їх реалізації можуть призвести до зміни
конституційного ладу України, подальшої окупації України або її окремих
територій, встановлення прямого або опосередкованого контролю над Україною та
втрати нею державного суверенітету і територіальної цілісності.
Що
може завадити Україні гідно і адекватно реагувати на можливі сценарії? Відмітимо
головні тези доктрини: економічна криза, порушення цілісності національної
економіки внаслідок тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної
Республіки Крим та м. Севастополя й діяльності підтримуваних нею незаконних
збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей,
обумовлене цим обмеження фінансових можливостей держави;
розбалансованість
і незавершеність системних реформ у сфері національної безпеки і оборони,
недостатність ресурсного забезпечення сил оборони та неефективне використання
наявних ресурсів;
низька
ефективність системи державного управління суб'єктами забезпечення національної
безпеки України у воєнній сфері, недосконалість механізмів планування розвитку
таких суб'єктів;
недостатній
рівень готовності Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку
та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, інших
утворених відповідно до законів України військових формувань, а також
правоохоронних органів спеціального призначення до ведення сучасної збройної
боротьби;
низька
ефективність державних органів, що провадять розвідувальну і контррозвідувальну
діяльність;
недостатні
та непрофесійні зусилля органів державної влади України у сфері протидії
пропаганді та інформаційно-психологічним операціям Російської Федерації.
Головною
метою воєнної політики України, зазначено у Доктрині, є створення умов для
відновлення територіальної цілісності держави, її суверенітету і
недоторканності в межах державного кордону України. А основними її цілями є: відбиття
збройної агресії Російської Федерації проти України;
забезпечення
обороноздатності України на рівні, достатньому для запобігання виникненню
збройного конфлікту, а у разі збройного конфлікту − для його локалізації і
нейтралізації;
участь
України у реалізації спільної політики безпеки і оборони Європейського Союзу;
удосконалення
системи забезпечення воєнної безпеки, яка б гарантувала надійний захист держави
від зовнішніх та внутрішніх загроз, гідне сприйняття України на міжнародному
рівні та відповідала критеріям членства України в ЄС і НАТО.
У
найближчий час і в середньостроковій перспективі першочергові завдання є такими:
локалізація
та нейтралізація у найкоротший строк воєнно-політичної кризи у східних регіонах
України, запобігання її переростанню у масштабну збройну агресію;
ліквідація
не передбачених законом збройних формувань та відновлення повного контролю
державного кордону України;
відновлення
престижу військової служби;
реформування
Збройних Сил України з метою досягнення оперативної і технічної сумісності зі
збройними силами держав – членів НАТО;
удосконалення
системи мобілізаційної підготовки та мобілізації, у тому числі забезпечення
створення необхідної кількості підготовленого військового резерву;
дотримання
принципу незалучення військовослужбовців строкової служби до участі у бойових
діях;
створення
єдиної системи видової розвідки з відповідною інфраструктурою отримання та
обробки інформації в режимі часу, наближеного до реального;
створення
цілісного сектору безпеки і оборони держави як головного елемента системи
забезпечення воєнної безпеки, інтеграція спроможностей його складових для
своєчасного і ефективного реагування на наявні та потенційні загрози;
удосконалення
державної інформаційної політики у воєнній сфері;
попередження
та ефективна протидія інформаційно-психологічним впливам іноземних держав,
спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної
цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки,
провокування міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в Україні;
забезпечення
соціальних гарантій військовослужбовців, працівників правоохоронних органів,
учасників антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях та
членів їх сімей;
Підготовка
оборони України за змістом, спрямованістю і масштабом здійснюється відповідно
до Закону України "Про оборону України". Підготовка сил оборони
України орієнтується на ведення ними як оборонних, так і контрнаступальних та
наступальних дій. Згідно з цим розробляються програми та плани бойової і
оперативної підготовки, бойові статути і настанови Збройних Сил України.
Головним
принципом застосування сил оборони у воєнному конфлікті є активна оборона з
метою завдання противнику поразки та примушення його до припинення воєнних
(бойових) дій. Особлива увага приділяється обороні найбільш важливих в
оперативно-стратегічному значенні рубежів і районів, зон, адміністративно-політичних
і економічних центрів, десантно небезпечних ділянок Чорноморського і Азовського
узбережжя, комунікацій.
Україна
не виключає можливості застосування воєнної сили також для локалізації та
ліквідації внутрішнього збройного конфлікту. Для ліквідації внутрішнього збройного
конфлікту Україна залучає Збройні Сили України, Державну службу спеціального
зв'язку та захисту інформації України, Державну спеціальну службу транспорту,
інші утворені відповідно до законів України військові формування, а також
правоохоронні органи спеціального призначення згідно з Конституцією і законами
України.
Збройні
Сили України, інші утворені відповідно до законів України військові формування,
правоохоронні органи спеціального призначення мають бути також готовими
відповідно до рішень Ради Безпеки ООН та міжнародних договорів України, згоду
на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, до участі в
багатонаціональних операціях з підтримання миру і безпеки та гуманітарних
операціях під егідою уповноважених на це міжнародних організацій, а також в
антитерористичних операціях на території держави та поза її межами, заходах
боротьби з піратством, неконтрольованим розповсюдженням зброї масового
ураження, реалізації інших завдань, визначених законами України.
Окремим
напрямом діяльності сил оборони є підготовка національних (спеціальних)
контингентів для забезпечення участі України в організаціях і заходах,
пов'язаних з міжнародною колективною безпекою та міжнародним військовим
співробітництвом.
Україна
вважатиме своїм воєнним противником іншу державу (коаліцію держав), дії якої
(яких) кваліфікуються законами України або міжнародно-правовими актами як
збройна агресія. На сьогодні воєнним противником, ще раз вказує Доктрина, наша
держава вважає Російську Федерацію.
Найвищий
ступінь небезпеки має загроза державному суверенітету та територіальній
цілісності України. Головною такою загрозою є ймовірність великомасштабної
збройної агресії Російської Федерації проти України.
Важливим
у Доктрині є те, що Україна залишає за собою право на використання з метою
відбиття збройної агресії всіх можливих форм, способів та наявних засобів
збройної боротьби, а також завдання ударів противнику на його території з
дотриманням принципів і норм міжнародного права. Однак і мирні заходи описані у
Доктрині:
використання
можливостей Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, інших міжнародних структур;
взаємоузгоджене
використання політико-дипломатичних, інформаційних та силових інструментів
держави для протидії деструктивному тиску агресора на Україну та примушення
його до дотримання норм міжнародного права та власних зобов'язань;
посилення
розвідувальної діяльності в інтересах підготовки та проведення Україною
стратегічних комунікацій, контрпропагандистських заходів та інформаційно-психологічних
операцій та ін.
З
урахуванням пріоритету мирних засобів врегулювання конфліктів Україна
використовуватиме всі можливі засоби захисту своєї територіальної цілісності,
що не суперечать міжнародному праву. Україна залишає за собою право на
застосування воєнної сили для оборони, відсічі збройній агресії Російської
Федерації, а також з метою відновлення своєї територіальної цілісності в межах
міжнародно визнаного державного кордону України, звільнення тимчасово
окупованої території та непідконтрольних територій.
Велике
значення в Доктрині надається змінам у економічній частині військової безпеки
держави – прогресивним змінам у військово-промисловому комплексі України.
Визначальним
фактором зміцнення воєнної безпеки є реформування сил оборони. Реформування
Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту
інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, інших утворених
відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів
спеціального призначення здійснюється з метою створення ефективних, мобільних,
оснащених сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою сил оборони,
здатних гарантовано забезпечити оборону держави.
Окремо
слід зазначити акцент на пріоритетності розвитку Сил спеціальних операцій
Збройних Сил України відповідно до стандартів НАТО і упровадження прийнятих у
НАТО стандартів
У
розв'язанні завдань із забезпечення воєнної безпеки України, підготовки її до
збройного захисту інші складові сектору безпеки і оборони з урахуванням
компетенції, визначеної законом, відіграватимуть таку роль:
Міністерство
закордонних справ України − забезпечення дипломатичними засобами захисту та
зміцнення незалежності, державного суверенітету, безпеки, територіальної
цілісності та непорушності державного кордону України, її національних
інтересів; дипломатичне супроводження процесу вирішення завдань щодо
забезпечення воєнної безпеки України, підготовки до збройного захисту
національних інтересів;
Національна
гвардія України − участь у територіальній обороні, захисті державного кордону
та боротьбі з тероризмом, а також із не передбаченими законом воєнізованими або
збройними формуваннями; охорона громадського порядку та забезпечення
громадської безпеки в зоні конфлікту; охорона та оборона важливих державних
об'єктів, визначених Кабінетом Міністрів України;
Державна
прикордонна служба України − участь у припиненні збройного конфлікту на
державному кордоні, боротьбі з тероризмом; припинення збройних та інших
провокацій на державному кордоні; охорона державного кордону та суверенних прав
України у її виключній (морській) економічній зоні;
Служба
безпеки України − боротьба з тероризмом, контррозвідка, протидія
розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб, протидія
корупції та організованій злочинності;
Служба
зовнішньої розвідки України – добування розвідувальної інформації, здійснення
спеціальних заходів впливу та протидії зовнішнім загрозам національній безпеці
України у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній,
інформаційній та екологічній сферах; участь у боротьбі з тероризмом,
міжнародною організованою злочинністю, незаконною торгівлею зброєю і
технологіями її виготовлення;
Міністерство
внутрішніх справ України − протидія кримінально-протиправним посяганням,
охорона і забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зоні
конфлікту, охорона важливих державних і режимних об'єктів, визначених Кабінетом
Міністрів України;
Державна
служба України з надзвичайних ситуацій − безпосереднє керівництво діяльністю
єдиної державної системи цивільного захисту щодо ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій, викликаних у результаті застосування зброї, та захисту
населення і територій від наслідків ведення воєнних дій;
Державна
служба спеціального зв'язку та захисту інформації України − забезпечення
функціонування урядового зв'язку Верховного Головнокомандувача Збройних Сил
України з посадовими особами Збройних Сил України, інших військових формувань,
правоохоронних органів спеціального призначення під час їх перебування у
пунктах управління, забезпечення кіберзахисту об'єктів критичної
інфраструктури;
Державна
спеціальна служба транспорту − забезпечення стійкого функціонування транспорту;
Управління
державної охорони України − участь у виконанні завдань територіальної оборони,
боротьбі з тероризмом, забезпеченні безпеки визначених посадових осіб та
охорони об'єктів.
На
оборонно-промисловий комплекс покладаються завдання із забезпечення створення,
виробництва, ремонту і модернізації озброєння, військової та спеціальної
техніки і боєприпасів для задоволення потреб безпеки і оборони відповідно до
цілей, пріоритетів і завдань воєнної політики держави.
Збройні
Сили України залучатимуться до здійснення заходів правового режиму воєнного і
надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони
державного кордону України, суверенних прав України в її виключній (морській)
економічній зоні і континентального шельфу України та їх правового оформлення,
протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних
ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги
іншим країнам, а також братимуть участь у міжнародному військовому
співробітництві, спільних операціях з НАТО.
З
відмовою від політики позаблоковості Україна вибудовує нові підходи до
забезпечення національної безпеки, надаватиме пріоритет участі в удосконаленні
та розвитку євроатлантичної та європейської систем колективної безпеки. Для
цього Україна буде інтегруватися до європейського політичного, економічного,
правового простору з метою набуття членства в ЄС, а також поглиблювати
співпрацю з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у
цій організації.
Пріоритетним завданням поглиблення співпраці з
НАТО є досягнення до 2020 року повної сумісності Збройних Сил України з
відповідними силами держав − членів НАТО.
V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів
Отже,
Воєнна доктрина України зазнала кардинальних змін, найголовнішими з яких є визнання Російської Федерацію воєнним противником
України та визначення умов звільнення тимчасово окупованих територій
України;
Доктрина виходить із високої імовірності
великомасштабного застосування проти України воєнної сили як головної загрози
національній безпеці України у воєнній сфері, підтверджує відмову від політики
позаблоковості та відновлення стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію,
визначає ознаки виникнення збройного конфлікту всередині України, у тому числі
інспірованого іноземними державами, враховує збільшення ролі інформаційно-психологічних
операцій, наголошує на потребі удосконалення системи мобілізаційної підготовки
і мобілізації та суттєвого збільшення професійної складової у Збройних
Силах України та в інших військових формуваннях тощо.
VI. Підбиття підсумків уроку.
Чітке знання всіх факторів та умов, навіть у історичному контексті, які впливають на безпеку української держави загалом і кожного українця зокрема, вимагає наявності української Воєнної Доктрини – важливого документу для існування суверенної української держави.
VII. Домашнє завдання
Визначити найважливіші на вашу думку 10 тез Воєнної доктрини України та записати у зошит.
Література та джерела інформації:
Немає коментарів:
Дописати коментар