Як жив і загинув командувач УПА

У грудні 2016 року Київська міська рада не підтримала перейменування проспекту Генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича. За це рішення проголосував 41 депутат, тоді як для його прийняття необхідно щонайменше 61 голос. Нагадаємо, 7 липня 2016 року на пленарному засіданні сесії Київської міської ради депутати проголосували за перейменування Московського проспекту на проспект Степана Бандери. Проте для українських патріотів-вояків постать Шухевича є більш значуща ніж Степана Бандери. Чому? Ось хоча би з огляду на статтю Ярослава Тинченко.

Як загинув Роман Шухевич

Три версії смерті того, кого люблять друзі і ненавидять вороги, але не можуть забути

Доля несправедливо розпорядилася з пам'яттю про цю людину. Біля семи років, з 1943-го по 1950-й, Роман Шухевич, командував Українською Повстанською армією. І його бійці, з легкої руки радянської ідеологічної машини, сталі йменуватися чомусь бандерівцями, а не шухевичівцями (Бандера, до речі, мав до УПА досить віддалене відношення). На відміну від Бандери Роман Шухевич не пішов на захід і не вкрився під крилом союзників, а залишився на батьківщині. Він і загинув зі зброєю в руках 5 березня 1950 року.
Роман Йосипович Шухевич народився в 1907 році в містечку Краковець біля міста Яворів. Визвольна війна 1918-1920 років, що закінчилась поразкою Галицької армії й захопленням Західної України поляками, пройшла повз юного Романа. Але вже в 1932 році він, як один з молодих керівників ОУН, очолив напад на польське крайове керування в містечку Ягайлонському, в 1933-м організував убивство у Львові торговельного агента СРСР М.Лемика, в 1934-м був одним з керівників убивства польського міністра внутрішніх справ Перацького.
В 1938 році Роман Шухевич під псевдонімом майора Щуки з'явився в штабі оборони Закарпатської України й брав участь у боях проти угорців. У наступному році він виявився на захоплених німцями територіях, де під їхнім патронатом незабаром почав формувати Дружину українських націоналістів - знаменитий батальйон "Роланд".
30 червня 1941 року "Роланд" на чолі з майором Шухевичем (Туром) вступив у Львів, залишений без бою радянськими військами. У той же день у місті була проголошена незалежність України. Але німці не визнали акту про незалежність. У терміновому порядку "Роланд" був виведений із Західної України й переформований в 201-й охоронний батальйон, що незабаром був кинутий на боротьбу з білоруськими партизанами.
Роман Шухевич був не в захваті від рішення німців. Але реорганізацію батальйону й наступне відправлення на боротьбу з партизанами він використав у своїх цілях: найбільш підготовлені солдати й офіцери з Білорусії таємно переправлялися на батьківщину для підпільної роботи.
Німці розкрили діяльність Шухевича. На початку 1943 року він був арештований і присуджений до страти. У в'язницю Шухевичу якимось чином передали зброю, і вбивши охорону, він втік з в’язниці. Улітку того ж року Роман Шухевич виявився на батьківщині, де у вересні був призначений керівництвом ОУН командуючим Української Повстанської Армії, що формується. Тепер Шухевич взяв новий псевдонім - Тарас Чупринка.
Уже восени 1943 року УПА розгорнула жорстокі бої з німцями. По деяких підрахунках, вона брала участь майже в 200-х великих військових зіткненнях з окупантами. Після того, як у Західну Україну прийшли радянські війська, повстанці на чолі із Чупринкой почали боротьбу й з ними.
Партизанська війна розтяглася на довгі роки. Штаб Романа Шухевича в останні перед смертю місяці перебував у селі Білогорща на околиці Львова, у сорока хвилинах пішки від центра міста. Будинок, де ховався Шухевич, був обладнаний горищем, на якому перебувало все, що потрібно для підпільної боротьби: радіопередавач, друкарська машинка, зброя, і навіть... чиста й вигладжена форма генерала УПА.
2 березня 1950 року у Львові на одній із центральних вулиць була вистежена й схоплена МГБ зв'язкова Романа Шухевича - Дар'я Гусяк. У Дар'ї були довгі чорні коси. Оперативники тягли нещасну жінку за волосся й по-звірячому били. Потім у сусідньому кабінеті знущалися з її матері, а їй говорили: "Що ж ти за дочка? Матір б'ють - а ти мовчиш. Говори - і перестанемо бити". Але Дар'я Гусяк мовчала. Дар'я дуже хвилювалася, що її могли почати шукати товариші по підпіллю, і боялася, що вони потраплять у засідку. Щоб цього не трапилася, вона передала своїй співкамерниці (на жаль, провокаторові) лист - у Білогорщу, але не в будинок, де ховався Шухевич, а до брата його господарки. Природно, лист відразу потрапив до слідчих...
У ніч із 4 на 5 березня по тривозі були підняті всі співробітники МГБ і обласного УВС. Село було оточено двома щільними кільцями заслонів. Будинок брата господарки Шухевича був ретельно перевірений, але в ньому командарма не знайшли. Тоді оперативники вирішили обшукати всю Білогорщу: хату за хатою. На світанку ланцюг чекістів рушила по селу. Але, як і у випадку із запискою Дар'ї Гусяк, на жаль, чекістам знову допоміг випадок. Маленький син господарки, побачивши оперативників, побіг до свого будинку з розпачливим лементом: "Романе, цокай, цокай!" Оперативники кинулися за хлопчиком...
Відомо, як мінімум три версії того, що трапилося далі. Саме цікаве, що всі вони можуть бути в тім або іншому ступені достовірними. По "офіційній" версії, у будинок, на горищі якого ховався Шухевич, увірвалися начальник МГБ Львівської області, майор-оперативник і якийсь рядовий. Нібито Роман Шухевич застрелив майора, а потім накинувся на начальника МГБ і став його душити. Рядовий розгубився, і замість того, щоб скрутити командарма, вистрілив йому у голову. Ця версія була складена в МГБ як звіт після провалу операції по захопленню Шухевича й у якімсь ступені повинна була виправдувати дії оперативної групи, яка так і не впоралася з поставленим завданням.
Друга версія також виходить від представників органів, вірніше, від одного відставного майора, що служив у ті часи в МГБ Львівській області. Сам він в операції не брав участь, і знав усе зі слів товаришів по службі. Він затверджував, що Шухевич ні в кого не стріляв, а відразу ж кинувся душити майора-оперативника, що заглянув у хату. Зчепившись у бійці, вони покотилися по підлозі. Наступний за майором солдат розгубився, і випустив чергу в спину Шухевича, убив його, а разом з ним - і майора. За словами ветерана, через кілька днів майора з усіма належними почестями поховали в Києві на Байковому цвинтарі... Неприємний інцидент зам'яли, склавши версію сутички, уже викладену раніше.
Нарешті, є третя версія загибелі Романа Шухевича, що не відкидає, а доповнює попередні дві. Вона виходить від зв'язкової Романа Шухевича Галини Дідик, що була присутньою при затримці свого командира. Як вона стверджувала, командарм УПА "піймав" нижче груди автоматну чергу, але, не бажаючи потрапити живим у полон, приставив до скроні пістолет і... Загалом, гебістам дісталося неживе тіло.
Було близько 11 годин ранку, коли машина з тілом Романа Шухевича в'їхала в гараж обласної в'язниці МГБ у Львові. Багато хто особисто прибіг подивитися на "видобуток" своїх колег, деякі з них висловлювали справедливі побоювання: а раптом це не Шухевич? Щоб остаточно в цьому переконатися, побігли за 16-літнім сином командарма Юрієм, який уже рік потерпав у в'язниці.
Шухевич-молодший, тільки переступивши поріг гаража, відразу упізнав в людині, накритій плащ-наметом, свого батька. Оперативники відкинули накидку, Юрій мовчки став перед тілом батька на коліна й поцілував його руку. За словами сина, що живий дотепер, Роман Шухевич лежав із широко відкритими очами, з легкою одноденною неголеністю (він голився завжди, незалежно від обставин, а от у той день не встиг), в українській вишиванці й армійському кітелі. Нижче груди виднілися три кульових отвори від автоматної черги. Ще один отвір, щоправда, дуже маленький, був на скроні із правого боку. Навколо смертельної рани були обпалені волосся - вірна ознака того, що постріл була зроблена при щільно притиснутому до голови стовбурі пістолета. Тепер ніяких сумнівів в особистості вбитого не виникало, і Юрка Шухевича так само без слів підняли з колін і повели в камеру.
По розповідях решти живих підпільників, ще два дні у в'язницю МГБ возили полонених бандерівців на впізнання свого вождя. Потім тіло Романа Шухевича зникло. Куди - невідомо. Що було насправді - сказати складно, а єдина організація (СБУ), що може відповісти на це питання, завзято відмовчується.
Що ж, може бути на який-небудь зі звивистих вуличок Львова дотепер існує ґрунтовно забетонований підвал або гараж, де спочивають останки багатьох відомих західноукраїнських діячів... У тому числі - і командуючого Українською Повстанською армією Романа Шухевича.
Професіонал
Саме так до Шухевича ставилися працівники комуністичної спецслужби. Вони знали, з ким мають справу. Наприклад, було відомо, що у 1926 році УВО вирішила знищити шкільного куратора Собінського, який здійснював політику полонізації українських гімназій і семінарій. Виконання присуду було покладено на Романа Шухевича. І він успішно впорався з тим завданням. Він був організатором відомої першої бойової акції ОУН у місті Городок у 1930 році, а у 1933 році організовував напад на радянське консульство у Львові. Шухевич пройшов хорошу військову підготовку, був спортсменом, відзначався у лижному спорті, ставив рекорди у змаганнях з бігу, грав у футбол, керував свого часу у Львові низкою українських спортивних організацій. Словом, це була людина, підготовлена до бойових дій, а не просто особа, яка виголошувала патріотичні чи антикомуністичні гасла.
Шухевич був реалістом і багато що розумів. Зокрема, ілюзорність надій на глобальне зіткнення США і СРСР. Дружина його близького приятеля Олекси Гасина («Лицаря»), члена Центрального Проводу (ЦП) ОУН і полковника УПА (застрелився при спробі захопити його у Львові 31 січня 1949 року) розповідала, що Шухевич висміяв мрії її чоловіка про радянсько-американську війну. Америка, саркастично зауважив він, чомусь ніяк не прислуховується до думки Лицаря. Ольга Гасин поцікавилася, чому ж їм, втомленим і виснаженим, не піти на Захід? З гіркою усмішкою Шухевич відповів, що вони потрібні тут, в Україні, і нікому не потрібні там, на Заході.
Після 1945 року Шухевич разом із прибічниками по ЦП ОУН розробив тактичні основи, що дали змогу ще на кілька років активно протидіяти комунізації Західної України. Вони складалися зі схем «Дажбог» (збереження кадрів і глибока конспірація), «Орлик» (створення позицій у Східній Україні) і «Олег» (підготовка молодіжного резерву підпілля).
У першій половині липня 1948 року Шухевич в Ілівському лісі тодішньої Дрогобицької області провів нараду на базі Львівського крайового проводу, яким керував Зиновій Тершаковець («Федір»). Члени ЦП ОУН Василь Кук, Василь Шелест, Роман Кравчук, Олекса Гасин ухвалили важливі рішення про перебудову підпільної роботи, посилення конспірації. Разом з тим вони були вражені, коли дізналися про те, що Шухевич намагався знайти контакти із представниками комуністичного режиму, розпочати мирні переговори, щоб зменшити негативні наслідки протистояння у західноукраїнському регіоні.
Так, 19 листопада 1944 року довірена особа командарма, львівська художниця Ярослава Музика через свого приятеля, заступника начальника обласного управління охорони здоров'я Юліана Кордюка, передала представникам влади пропозицію Проводу ОУН про проведення мирних переговорів.
Було досягнуто домовленості, що зустріч для переговорів відбудеться в одному з населених пунктів з гарантією взаємної безпеки учасників. І така зустріч відбулася в ніч з 28 лютого на 1 березня 1945 року на 130-му кілометрі шосе Львів—Тернопіль. С.Каріна-Даниленка і офіцера держбезпеки А.Хорошуна (він грав роль працівника Львівського облвиконкому) на одному з хуторів Козівського району Тернопільщини зустріли члени ЦП ОУН Дмитро Маївський і Яків Бусол. П'ятигодинні консультації конкретних результатів не принесли. Відомо, що Шухевич інформував про ці переговори С.Бандеру. Як і тоді, такі зараз, перемовини з слугами та прислужниками НКВД-КГБ-ФСБ не мають жодної перспективи (від редакції)

.