Реформа військово-патріотичного виховання та предмету Захист Вітчизни в школі

Існує вже багато законодавчих актів, концепцій, програм про посилення військово-патріотичної роботи з молоддю. Часто вживають національно-патріотичне виховання і військово-патріотичне разом і змішують Боже з праведним. Найголовніша різниця у цих видах виховної роботи полягає, по-перше, у тому, що національно-патріотичне включає у себе військово-патріотичне, а по-друге, військово-патріотичне включає у себе мілітарну складову – заняття зі зброєю, військову дисципліну, стройові та тактичні вправи та ін. Національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.

Патріотичне виховання – складова національного виховання,  головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків,  до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави. 

Складовою частиною патріотичного виховання, а в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання (далі ВПВ), зорієнтоване на формування у молодої особи готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу в Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно, в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур. Це описано в Концепції допризовної підготовки і ВПВ молоді (Президент України; Указ, від 25.10.2002 № 948/2002)

Але ситуація насправді виглядає не так теоретично гарно. Чиновники всіх рівнів підміняють питання військово-патріотичного виховання допризовною підготовкою, яку повністю скинули на плечі шкільних вчителів. Ця практика була останніх півстоліття. І далі нічого не змінилось. В результаті маємо банальну статистку – ні до війни, ні під час війни з Росією та її найманцями українські військомати не можуть виконати 20 % плану призову допризовної молоді. У деяких областях ситуація вирівнялась. Але, наприклад, у м. Львові призовники масово ухиляються від призову на строкову службу. Це показує неефективність роботи з допризовною молоддю в школах і відсутність системної роботи у інших структурах влади.

Цього року щоб подолати цю проблему та зробити сучасним предмет «Захист Вітчизни» у школах вже двічі – у квітні та травні збиралась робоча група Міністерства освіти і науки. Однак у її роботи виявилось багато критичних проблем. Перша проблема – завдання керівників освітнього відомства не були виконані. А заступник Міністра П.Хобзей поставив такі завдання: виробити програму таку, щоб за нею займались і хлопці і дівчата разом, поміняти керівника групи на іншого достойника, зробити програму для дітей без зайвої мілітаризації, але військово-патріотичну. Цікавим є питання щодо керівника робочої групи - лейтенанта запасу, кандидата педагогічних наук, доцента кафедри військової підготовки Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського Віталія Лелеки. Член робочої групи, представник Львова, заступник директора Класичної гімназії при ЛНУ ім. Івана Франка Сергій Хараху вивчав склад робочої групи, бо запідозрив частину її членів у проросійських поглядах. Про більшість членів робочої групи немає жодної корисної інформації в мережі Інтернет, жодного вартісного уваги наукового та методичного доробку. А от В.Лелека активно представлений у російському сегменті соціальних мереж – у Вконтактє та Одноклассніках, причому з проросійським постами та святкуваннями радянських та російських свят. Ніде цей «освітянин» не представив своєї української позиції, на робочій групі спілкувався російською, хоча українською володіє і деколи висував певні тези державною мовою. І ще одним неприємним моментом була його бійка на футбольному полі, яку він розпочав, про що писали місцеві ЗМІ міста Миколаєва. На другому засідання С.Хараху висловив недовіру цьому чоловікові, однак група його підтримала. Проти такого керівника групи також виступив член групи співробітник науково-дослідної частини історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, упорядник видання "Історія українського війська"  В.Павлов. Навіть представник Міністерства Р.Гладківський не висловив обурення з цього приводу, що проросійський офіцер запасу очолює з його ж подання роботу над … патріотичним предметом!

Другою проблемою предмету є і будуть радянські стандарти програми викладання предмету Захист Вітчизни. Якщо у Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного вже вивчають нову сучасну зброю українських виробників,  у Київському військовому ліцеї імені Богуна також вивчають українську зброю, то більшість членів робочої групи не захотіли вивчати українську зброю – штурмові гвинтівки «Форт-221» та пістолети українського виробництва. Аргументи були надумані – ми ж воюємо калашами радянськими треба ВЧИТИ і дітей стріляти з цієї зброї. Це при тому, що в школах немає навчальної зброї БУДЬ-ЯКОЇ у 90% шкіл, що АК морально застаріла зброя минулого століття. Навіть присутні ветерани АТО не сказали про те, що тоді давайте розкажемо про тюнінг АК та український Форт АК. 

На засіданні робочої групи МОНу інструктор НГУ військової підготовки за стандартами НАТО ветеран двох воєн з росією Мераб Кікабідзе  сказав дуже просто: "Те, що я зараз бачу і чую на вашій групі - це СЕРП І МОЛОТ!"

Решта часу - це було намагання підлаштувати програму предмету під потреби країни, яка воює, і зберегти традиції радянської системи підготовки. А як інакше, якщо 90 відсотків впевнені, що головне у цьому предметі - це вогнева і тактична підготовка! І знову НІХТО (майже) не піде за призовом до військоматів. Бо - головним ж є не ПАТРІОТИЗМ від першого уроку до останньої вправи на навчально-польових зборах на полігоні, а мілітарна підготовка!
Цікавим тестом на принцип роботи групи був епізод з уроком, під час якого діти повинні були ознайомитись з євроатлантичною інтеграцією України у військовій сфері. Я запропонував свою пропозицію внести такий текст у зміст уроку "Вступ України у НАТО", бо попередньо надіслані пропозиції Центру військово-патріотичного виховання Самооборони "Галичина" не були враховані. Лише новий проект програми, який запропонувала київська вчителька Захисту Вітчизни і фізкультури містив розділ про Нацбезпеку, але не містив уроку про НАТО. Тут, до речі, дуже цікаво. Бо ніхто не мав програми, а моєї ніхто не питався. А от київська вчителька відразу після мого виступу вивела свій варіант (типу компроміс з радянським варіантом з Миколаєва) на екран, причому з комп'ютера Лелеки, бо її власний глючив. Дуже дивна було ця вовтузня старих знайомих між собою членів робочої групи ще з часів напевно Ющенка. Але повернемось до НАТО. В програмі та пропозиціях зі Львова було чітко  вказано в змісті уроків чи тем, що Росія - це ворог України, що у нас воєнна агресія росії, що армію розвалювали послідовно на догоджання кремлю, що єдиний вихід - рухатись в члени НАТО та робити реформи в армії. А от у варіанті, який знову несподівано і чарівно виринув у вчительки зі школи імені Карбишева у місті Києві, не було жодного натяку на ворожість Росії, на стратегічні завдання Нацбезпеки - захистити державу від росії, на слово НАТО. Було речення "Євроатлантична інтеграція", але це ширше (про що і казали присутні). Прохання поставити пропозицію львів’янина С.Хараху на голосування відхилили. Тоді він сказав: "Я співпрацюю з Центром НАТО в Україні, і мені сьогодні треба буде відправити звіт про небажання виконувати ключову засаду Нацбезпеки України - вступ до НАТО. А для цього треба назвати скільки було за і проти." І тут представник Міністерства з місця: "Все, включаємо, всі за!" Досягнуто було більше - тепер в програму має бути текст ще і про формати співпраці України НАТО! І це БЕЗ ГОЛОСУВАННЯ! А приміщення, де проходила дискусія, на дверях мало назву "Клас НАТО" з усіма плакатами та наочними матеріалами про Альянс. Це було би смішно, якби не так сумно... Представник Центру воєнної політики та політики безпеки з Києва, який якось тут опинився на засіданні, все спробував пояснити, що існує окрім НАТО ще європейська система безпеки. С Хараху запитав: "Росія є членом європейської "системи безпеки"? - "Так" - відповів редактор журналу Центру (як з'ясувалось колишній). "Тоді чому я маю розповідати учням про системи, які неефективні, і в них входить ще й наш ворог? Тільки НАТО, Росія ще на жодну країну з Альянсу не намагалась навіть криво подивитись! Решта для школярів несуттєві речі"! 

Цікаво було слухати дискусію про вогневу підготовку колишніх радянських військових та інструкторів з НАТівських стандартів підготовки НГУ, які були присутні на групі. Тема уроку: "Внутрішня та зовнішня балістика". А ось тут інструктор-ветеран АТО каже, що реально воює, тренує бійців тепер, яка балістика кулі, що робиться в стволі та з газами, НЕ ЗНАЄ САМ і нікому не розповідає! Для чого ЦЕ дітям, які і до війська може не підуть ніколи? Балістику відправили на цвинтар! :) Пропозицію від вчителів Галичини забрати удари багнетом та штиковий бій з основ самозахисту почули. І настільки добре, що САМОЗАХИСТУ взагалі НЕ БУДЕ!

Отже, більшість присутніх виявились такими, яким все рівно, хто у них голова - патріот чи ватник, бойовий офіцер з АТО чи кадровий, який не був на війні, бо він прихильник Росії. І про події в групі немає жодного документу. Бо протокол не вівся, а навіщо, бо з протоколу можна побачити хто є хто, які пропозиції ставились, які ні, можна побачити, що настанови П.Хобзея НАВІТЬ не виносились на голосування та обговорення.

Боротьба з проросійськими впливами та консервативністю вчителів радянської школи триває.