суботу, 3 лютого 2024 р.

Дизайн війни. Залужний

Стаття Головнокомадувача ЗС України генерала Валерія Залужного: «Щодо сучасного дизайну військових операцій у російсько-українській війні: в боротьбі за ініціативу» неодноразово акцентує увагу на застосуванні безпілотних ударних систем т
а роботизованих засобів. І саме слово "дизайн" передбачає технологічність та інноваційність у нашій визвольній війні. Пропоную вам її українську офіційну версію. 1 Лютого 2024р Стаття українською. https://www.zsu.gov.ua/2024/02/stattya-golovnokomaduvacha-zs-ukrayiny-generala-valeriya-zaluzhnogo-shhodo-suchasnogo-dyzajnu-vijskovyh-operaczij-u-rosijsko-ukrayinskij-vijni-v-borotbi-za-inicziatyvu/

неділю, 7 січня 2024 р.

Еліта і мобілізація: проблеми розвитку нації

...Боюся, що багатіїв до армії не заженеш. Скільки не полощи їм мізки словами про справедливість, скільки не лякай примусовою мобілізацією. У них немає жодної мотивації. І їм є що втрачати. І є тисячі шляхів обійти майбутній закон. Нема сенсу ставити їм в приклад британську аристократію, яка в роки першої і другої світових війн вважала за обов’язок іти служити в діюче військо. Спадкоємців трону, принців, дітей лордів й іншої старої аристократії кликала на фронт не якась виняткова хоробрість чи високі моральні якості, а традиція, яка проголошувала, шо це єдиний шлях зберегти для свого роду, його майбутніх поколінь здобуті пращурами привілеї. Аристократія народилася з воїнів, на наших теренах — з князівських дружинників, які стали боярами а потім шляхтою. Яка й отримала з рук суверена права, свободи й привілеї — на володіння уділами з правом стягувати з тубільців данину, володарювати на своїй території, та обов’язком виставляти військо для захисту держави, очолюваної сувереном. Шляхта мала серйозну мотивацію іти до війська, бо війна давала їм шанс примножити свої статки, а в разі перемоги отримати ще більші привілеї. А в випадку загибелі в бою ці привілеї поширювалися на дітей, онуків, правнуків — усіх майбутніх нащадків роду. Збереження держави — це збереження високого становища й влади в ній. Натомість зрада чи дезертирство хоч одного з членів роду чоловічої статі могли призвести до позбавлення всіх станових привілеїв, конфіскації угідь і маєтків, спадкових посад у владі, і фактично до вимирання роду. Із зникненням родової аристократії зникли й мотиви представників еліти йти до війська. Капітали сучасних багатіїв жодним чином не залежать від чесного служіння державі. Скоріше навпаки. Законних, легальних привілеїв вони не отримували — найчастіше купували їх за гроші у окремих чиновників – а це не дає жодної гарантії на майбутнє. Збереження роду для сучасних нуворишів – це збереження капіталу. А капіталом треба управляти. А хто ним управлятиме, якщо спадкоємці загинуть на війні? Багато хто з них має майно й нерухомість за кордоном, встиг вивести туди капітали й вивезти дітей. Якщо вони братимуть участь у війні, то тільки в один спосіб — робитимуть на ній бізнес, а в разі небезпеки мобілізації — робитимуть на війні бізнес з-за кордону. А от для незаможних українців мотивацію іти воювати можна знайти. Бо війна дозволяє тим, хто був нічим, стати всім. Війна, як писав хтось із мудреців, це – шанс провінціала, реальна можливість пробитися у верхівку суспільства для людей, які за мирного часу були аутсайдерами, невдахами і жодного шансу не мали.
Власне кажучи, ким були згадані вже дружинники перших київських князів? Скандинавськими “гребцями» драккарів і кноррів, невдахами, вигнанцями, волоцюгами, які не мали шансів на батьківщині, зате добре вміли рубати ворога бойовими сокирами. Війна відкрила для них вікно можливостей, і вони цим скористалися, давши Україні династію великих князів. Згодом саме так виникло і розвинулось у цілий військовий клас і українське козацтво. Війна вже давно стала справою бідних. І не тільки через те, що саме вони найбільше страждають від загальної військової повинності, винайденої Французькою революцією. А й тому, що війна дає можливість молоді із суспільних низів посісти престижні офіцерські посади, стати генералами й впливовими політиками. І втерти носа аристократичним мажорам. На війні від батьківської протекції мало користі, цінні знайомства і класична освіта навряд чи стануться в пригоді. А знадобиться самостійність, уміння виживати в найскрутніших умовах, природна кмітливість, до яких привчило життя в суспільних низах. Звичайно, аби мати мотивованого воїна, держава повинна дати вчорашньому незаможнику такі привілеї, які не можна купити за гроші і які реально перекриють за своєю привабливістю страх наглої смерті. Чому в росії буряти слухняними колонами пішли до війська? Бо грошова винагорода військовим, хоч і не така вже велика для жителів Москви й Пітера, була просто космічною для тубільної голоти Сибіру й Крайньої півночі. Чому зеки з російських таборів охоче записуються до приватних армій, а їхні українські колеги (про що недавно читав) крутять носами? Бо тамтешні суди дають строки по 20-30 років, і чим гнити весь цей час десь за Полярним колом, вигідніше спробувати ризикнути й отримати свободу. А у нас сидять переважно з термінами в 2-3 роки, і хто проміняє цей “дитячий” строк на реальну перспективу не прожити й року? Я не пропоную довести злидні в українській глибинці чи тюремні строки – до російських стандартів. Я — про те, що привілеї і суспільні блага воїнів мають бути такими, які будуть варті життя і не доступні в жоден інший спосіб окрім особистої участі у захисті Вітчизни. І це не військові звання, ордени чи меморіальні дошки на школах. Не військові пенсії і запрошення на вечори пам’яті раз на рік. Вояки не повинні бути прохачами у держави, коли йдеться про право на гідне існування і повноцінне користування суспільними благами. І не мають бути весільними генералами на чужих святах. По суті, вони інвестують у захист країни своє життя і здоров’я, а отже повинні мати з цього хоч і відстрочені, але залізно гарантовані дивіденди. Як не для себе, то для своєї сім’ї, з тим, щоб як не вони, то діти стали вершками того суспільства, за яке вони поклали голови. Що це може бути? Якщо чесно, то я не знаю. Щось значне, щось таке, що матиме велику вартість у часі, не обмеженим тривалістю життя однієї людини, і навіть одного покоління. Щось закріплене на десятиліття. Це може бути призначені з правом спадкування рента з великих наділів оброблюваної землі, право власності на роздержавлене майно, іменні державні облігації чи акції оборонної індустрії, які могли б дозволити безбідне існування не тільки самих вояків, але в разі їхньої загибелі й їх дітей і онуків — скажімо, за умов, що вони теж присвятять своє життя армії. Не треба обіцяти їм участі у владі, місця у виборчих партійних списках, посади президента і мерів — це не привілеї, це намагання перекласти на них відповідальність за майбутнє. Треба зробити так, щоб для вчорашнього хлопчини з провінційного села чи містечка, який пов’язав свою долю з військом, були відчинені всі двері, відкриті всі можливості, всі державні скарбниці. Після війни вони і їхні діти мають жити найкраще з усіх нас у країні, мають право бути найщасливішими, відсунувши від монополії на щастя тих, хто мав її досі... Це те, що ми можемо зробити. І це не обов’язок лише держави. А надто тому, що йдеться про великі гроші, які доведеться забирати в інших. Якщо по-чесному, українці мають добровільно поступитися на користь захисників своїми майбутніми робочими місцями, доплатами, спецпенсіями і компенсаціями, першочерговістю в реалізації насущних прав і свобод. (І щоб було не так, як із виділенням земельних наділів для учасників АТО, коли закон наче й був, але “патріотичні” селяни у своїх сільрадах голосували проти нарізання земельки якимось “зайдам”, хоч вони й герої.) Тож закріпити все слід законодавчо, а скорше – конституційно, щоб нікому не закортіло через кількадесят років відмотати все назад. Причому узаконити треба швидко, аби солдат знав: він зробив все можливе не тільки для своєї держави, а й для свої сім’ї. А інакше нічого не вийде. Отакі диванні й дивацькі фантазії... Євгеній Якунов

середу, 3 січня 2024 р.

CARVER - протокол кожного професійного воїна!

 Дуже часто бачив, як мобілізовані вояки на нулі вели вогонь хаотично у напрямку імовірного противника. Це неприцільний вогонь змушував орків - таких самих мобілізованих профанів тупо боятись йти на штурм. А для “впорядкування” вогню є протокол CARVER.

С - КРИТИЧНІСТЬ (criticality). Наскільки критично знищення цієї цілі вплине на хід ворожої операції. Наприклад, ми можемо знищити FPV дроном буханку, на її повному ходу залетіти прям у водійське вікно, але на оборону РОПу це не вплине ніяк, а ось знести Муром-М, що осліпить їх на деякий час на ділянці нашого штурму, вплине. Ми даємо буханці пріоритет критичності 1 з 5, а Мурому 4 (не 5 бо є ще щось більш важливе).


А - ДОСЯЖНІСТЬ (accessibility). Наскільки наші сили та засоби, можуть дотягнутися до цілі. Мене дратували розповіді одного чувака, про стрільбу із 120 мінмоета на 7 км. Коли я намагався розповісти про еліпс розсіювання (який на сіми кіметрах буде більшим за футбольне поле) мені відповіли що “Мьі нормально наваливали”. Для 120 мм міномета, ціль на 7 км буде мати пріоритет 1\5, бо влучити в неї буде… дуже важко.

R - ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ (recoverability). Наскільки швидко\легко ворог відновить нашу ціль. Буханок мільярд і нова з’явиться в РВЗ вже на завтра, а Муромів мало, їх треба виготовляти, встановлювати, підключати. Час, поки з’явиться новий Муром більший ніж у буханки. Тому Муром отримає, як ціль, вищий пріоритет.

V - ВРАЗЛИВІСТЬ (vulnerability). Чи є сенс стріляти по танку в капонірі із 60-го міномету, навіть якщо він на ідеальній дистанції для стрільби? Ні, бо танк майже не вразливий для 60ї міни. Тут ми пріоритезуємо не тільки який чисто фізичний вплив має наш постріл але (що важливо) чи наш о\с має навички для реалізації вразливості цілі. Наприклад, розрахунок 82 мм гарно стріляє по статичних цілях, але не вміє швидко переносити вогонь в разі рухомої цілі - міномет сам по собі дістає, а ось розрахунок не може виконати вогневу задачу. Або оператор FPV не вміє робити окремі елементи і не може залетіти у важкодоступну ціль, хоча і радіогоризонт і дальність номінально дозволяє дрону це зробити.

E - ЕФЕКТ (effect). Який ефект знищення цілі матиме на наши війська (чи цивільних). Знищення мосту убезпечить фланг роти, але цивільні не зможуть перейти річку і дістатися КПВВ, значить пріоритетність не може бути 5. Загалом ми відповідаємо на питання: окрім відео, який ще результат мого пострілу\пуску? Випустити 20 мін по СПшці із двома бомжами (якщо ніхто цю СПшку потім оперативно не займе) не буде пріоритетом, бо 20 мін задорого на двох бомжів, смертю яких ніхто навіть не скористається, бо ви не настроїли взаємодію.

R - легко\важко РОЗВІДАТИ ЦІЛЬ (recognizability). Очевидно, що для корегування вогню нам потрібне спостереження за ціллю. Якщо наші розрахунки БпЛА можуть це реалізувати у цілі буде пріоритет вище, ніж у цілі, для якої треба звати суміжників із їх птахом, бо наші недолітають.

Сума пріоритетів за цими показниками формує загальний пріоритет цілі у загальному списку. CARVER дозволяє зібрати і систематизувати данні про наші цілі, розподілити їх між різними засобами. Що дозволить зменшити долю ручного управління вогнем, адже наші сили і засоби точно будуть знати, що “їх” цілі, а що ні, і зможуть відслідковувати зміни у пріоритетності. Особливо це прискорює прийняття рішення по цілі, що раптово з’явилася - CARVER буде шпаргалкою, по якій ми швидко пріоритезуємо нову ціль. А ще, дасть змогу виконати ще одне завдання. На мій погляд, важливою задачею на даному етапі війни, є впорядкування витрачених ресурсів: боєприпасів, палива, людських, часу і того, що дають партнери в якості допомоги. Бо без цього впорядкування, війна схожа на гру в настолку, де головним елементом є кидки костей-кубиків - пощастило\не пощастило. Тут доречно згадати цитату з (прости господи, аніме) “Вбивця гоблінів”: Він був до неможливого обережний, завжди все планував, тренувався і не упускав жодної можливості. Він не дозволяв богам кидати кості.

Від Vlad Khan

вівторок, 12 грудня 2023 р.

Вітаємо новий світовий рекорд в Україні! Снайпер, який ліквідував солдата зс рф з відстані 3800м і побив світовий рекорд – 58-річний В'ячеслав Ковальський.



В'ячеслав у минулому був бізнесменом та займався спортивною стрільбою. Сьогодні він служить у підрозділі контррозвідки СБУ. На фото – він зі своєю гвинтівкою «Володар Обрію». І він не боїться відкрити обличчя! Слава ЗСУ! 


пʼятницю, 17 березня 2023 р.

Творець Гімну ОУН і нового гімну українського війська


 Гімн націоналістів «Зродились ми великої години…» чули, мабуть, усі. Особливо коли він став офіційним маршем Збройних Сил України. Про його автора Олеся Бабія відомо набагато менше. А між тим він мав прямий стосунок до діаспори. Пропонуємо детальніше познайомитися з постаттю поета та учасника українських національно-визвольних змагань, життя якого завершилося в Америці, але з думкою про рідну Україну.

Олесь Йосипович Бабій народився 17 березня 1897 року у селі Середнє на Калущині. Закінчив парафіяльну однорічну школу в рідному селі, і завдяки батьку, який заради освіти сина продав поле, закінчив Войнилівську чотирикласну школу та Стрийську гімназію.


У 1914 році 17-річний Олесь записується у Легіон січових стрільців. Своє бойове хрещення Бабій пройшов в Карпатах проти російської армії, потім воював на  італійському фронті. 

Коли 1 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, Олесь Бабій разом з побратимами УСС вступив до Української Галицької армії та став заступником військового коменданта. Після об'єднання УГА з Армією УНР в 1919 р. брав участь в київській операції, боях з денікінськими військами. Під враженням Олесь пише два вірші «На Київ!» і «Привіт Січовим Стрільцям», згодом опублікувані у газеті «Стрілецька думка».

Зрештою, коли стала очевидною поразка українських національно-визвольних змагань і український рух іде в підпілля, Олесь Бабій також опиняється в цьому середовищі. У січні-лютому 1929р. він взяв участь в установчих зборах І-го Конгресу українських націоналістів, очолив культурно-освітню комісію і виголосив промову «Література і мистецтво».  У листопаді 1931р. його арештували, на початку вересня 1932р. суд виніс вирок: 4 роки ув'язнення, які він відсидів в Дрогобицькій тюрьмі.

Перебуваючи під слідством він пише «Марш націоналістів», який був надрукований в журналі «Розбудова нації» за січень-лютий 1932р. з таким повідомленням: «Із надісланих проектів тексту гімну ОУН прийнято проект, поданий одним з наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму». 

Після виходу з тюрми працює шкільним інспектором на Підляшші та вчителем гімназії в Холмі, потім в редакції газети. У 1944 р. він переходить на Захід і опиняється в Німеччині в таборах для переміщених осіб в Карльсфельді та Мюнхені, де він прожив 4 роки. Звідти переїхав у США. У Чикаго він влаштовується в редакцію українського часопису при місцевому університеті та продовжує свою поетичну діяльність. Зазвичай пише про Україну. 

Після того як поет емігрував в 1944р. в рідному селі Середнє його вважали загиблим. Так вважала і радянська влада, тому репресії в 50-ті роки не торкнулись його родини. Тільки в 1968р. в Середнє з Чикаго прийшов лист, в якому Бабій повідомив, що живий здоровий і перебуває в еміграції. Надалі свій зв'язок з рідними він вів за допомогою переписки зі своєю племінницею Овчар Оленою. Проте листи були дуже короткі, він дуже мало розповідав про себе, в основному розпитував. 12 січня 1975р. він надіслав вітального листа з нагоди свят в якому написав про те, що він уже на пенсії, живе сам, здоров’я погіршується, а також про свою мрію: «Не знаю на як довго життя мені хватить, але чую, що моя мрія не здійсниться — відвідати свій Рідний Край — Україну…» А в червні того ж року до племінниці Олеся Бабія в його рідне село Середнє прийшла звістка з Чикаго від В. Зарицького. В якій повідомлялося, що 2 березня 1975р. помер ваш стрийко Олесь Бабій. Останніми його словами були : «Прощай Україна і моя Родина».

Поховали його на греко-католицькому цвинтарі в місті Чикаго, а до гробу на труну поклали грудку землі з рідного села поета.

14 березня 1997 р. в с. Середнє на стіні школи була відкрита меморіальна дошка на честь 100-річчя з дня народження поета.

Уперше новий Марш української армії було представлено 13 березня 2017 року в Києво-Могилянські Академії, напередодні Дня українського добровольця. Слова Маршу - це видозмінений текст Гімну українських націоналістів (Зродились ми великої години...) Олеся Бабія і Омеляна Нижанківського.

24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став маршем українського війська на параді до дня Незалежності України. Також тут вперше було офіційно використано вітання «Слава Україні!» — «Героям Слава!»

Могилу Олеся Бабія знайшли та вперше опублікували її фото члени Військово-історичного клубу "Сотня Сіроманці".

Оригінальний допис - УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=3600826063277776&id=240769742616775

Окрема велика подяка Ігорю Ковальчуку @Igor Kovalchuk.

Минулого року, натхненна цією публікацією Козацька Пошта (Андрій Пилюх) виготовила спеціальний художній конверт, присвячений Олесю Бабію. На звороті - скорочений текст, який ви щойно прочитали.


#УД_Зродились_ми_великої_години #УД_Олесь_Бабій #УД_Чикаго #УД_ОУН #УД_17_березня

пʼятницю, 9 вересня 2022 р.

Вчитель на війні

Вчитель на війні: педагог Львівської класичної гімназії розповів чому він взяв до рук зброю та скільки ще триватиме війна. Зараз Сергій Хараху перебуває на передовій та захищає Україну зі зброєю в руках. «Вголосу» вдалося поспілкуватися з військовослужбовцем.
24 лютого ще проводив уроки.
Боєць згадує, що 24 лютого він перебував вдома. Вночі йому чомусь не спалося. І коли росія напала на України, то повідомлення від друзів його вже не збудили.
«Друзі мені повідомляли про напад. Я повідомив своїх рідних. І зібрався та поїхав на роботу в гімназію», - згадує Сергій Хараху.
Навчання в учбовому закладі відбувалося дистанційно. То ж викладач провів свої уроки. А також спілкувався з колегами по роботі.
«Всі в сльозах, всі – в шоці. Я не пам’ятаю теми уроків, але я намагався викладати за програмою. А також всіх заспокоював. Казав: не бійтеся, все буде добре, ми – переможемо», - каже він.
Варто згадати, що Сергій Хараху викладав предмет «Захист України». І його учні на практиці здобували знання з особистої безпеки. А також навчилися готувати свою «тривожну» валізку, як поводитися під час терористичних атак у школі, які вижити в умовах бойових діях у місті.
«Я також просував ідею навчання школярів користуватися дронами. У Міністерстві освіти цього не схвалювали, казали, що треба вчитися кидати гранати та стріляти з «калаша». Але я все одно навчав дітей керувати дронами. І зараз бачу, що нам дуже допомогли саме дрони, а не кидання гранат», - говорить викладач.
А 24 лютого, як тільки уроки закінчилися, вчитель пішов до військкомату. Згадує, що там уже стояли шалені черги. Хараху зміг вистояти чергу: йомдалося потрапити у військкомат 26 лютого. А 28 він вже став повноцінним військовослужбовцем Збройних сил України.
Вчитель ще записав відео яке виклав у Тік-ток, в якому повідомив як українці стоять у черзі... щоб вбити хоча би одного ворога. Далі ТУТ https://vgolos.ua/news/vchitel-na-viyni-pedagog-lvivskoyi-klasichnoyi-gimnaziyi-rozpoviv-chomu-vin-vzyav-do-ruk-zbroyu-ta-skilki-shche-trivatime-viyna_1427233.html 

понеділок, 21 лютого 2022 р.

Закон про національний спротив не виконають! Чому?

З 1 січня в Україні створюють бригади та батальйони Територіальної оборони (ТРО). І я вирішив дати свій погляд на цій процес, адже знаходжусь у середині цих подій. Питання довідок та бюрократичних процедур - це окреме питання, чому я ще не підписав контракт. Але незабаром, гадаю, у Львові цю бюрократію та необхідність платити кошти за довідки усунуть і процес стане легшим. Ми поговоримо у цій статті про специфіку самого законодавчого механізму. Отож, подаю цитату з Закону "Про основи національного спротиву":


Стаття 6. Основи підготовки громадян України до національного спротиву
1. Основою підготовки громадян України до національного спротиву є їх загальновійськова підготовка, яка організовується за територіально-зональним принципом, ґрунтується на засадах високої мотиваційної привабливості та узгоджується з процесом трансформації системи комплектування за призовом відповідно до принципів та найкращих практик держав - членів НАТО.
2. Загальновійськова підготовка громадян України полягає в опануванні базовими загальновійськовими знаннями, практичними вміннями і навичками та поділяється на початкову і базову підготовку.
3. Початкова підготовка організовується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, разом з Міністерством оборони України та проводиться в закладах загальної середньої освіти. У літній час проводиться військово-патріотична підготовка в ігровій формі у літніх таборах.
4. Базова підготовка організовується Міністерством оборони України разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та проводиться з громадянами України, які досягли 18-річного віку та не проходять військову службу в Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, службу в правоохоронних органах, шляхом проведення періодичних навчальних зборів, занять, курсів.


Чому я кажу, що закон на виконають? Бо цим займатись буде ... Міноборони. А там де вони - там ніякої підготовки цивільного населення і молоді не було і не буде! ЗНАЮ ПО ДОСВІДУ! Тільки разові акції та через особисті контакти. Нам, вчителям шкіл вже 8 років НЕ ВИДАЛИ НАВЧАЛЬНОЇ зброї! Дурні ММГ АК не можуть видати.

Цікаво про діяльність партій. Т.б. якщо ти член Правого сектору чи Народного Руху, то ти не можеш бути резервістом? "Діяльність політичних партій, включаючи ведення агітації та/або використання будь-яких предметів, на яких зображена символіка політичних партій, у системі національного спротиву заборонена." А саме політичні партії та громадські рухи були на вістрі національних рухів та революцій. А от для національного спротиву шкідливі....

Стаття 15. Повноваження органів військового управління Збройних Сил України

1. Генеральний штаб Збройних Сил України:
подає через Міністра оборони України у встановленому порядку Кабінету Міністрів України пропозиції щодо залучення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади до навчань (тренувань) з територіальної оборони;
13) організовує проведення навчань (тренувань), оперативно-польових поїздок з територіальної оборони та підготовку громадян України до національного спротиву;
Регіональний орган військового управління Сил територіальної оборони Збройних Сил України:
1) організовує територіальну оборону у військово-сухопутній зоні відповідальності;
12) організовує проведення навчань (тренувань), оперативно-польових поїздок з територіальної оборони та підготовку громадян України до національного спротиву у військово-сухопутній зоні відповідальності;
А стаття 17 твердить: "Національна поліція України, Національна гвардія України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державна спеціальна служба транспорту, Управління державної охорони України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту:
1) беруть участь у проведенні аналізу та оцінки обстановки, яка впливає на виконання завдань територіальної оборони та руху опору;
2) беруть участь у плануванні територіальної оборони;
3) беруть участь у створенні системи управління територіальною обороною;
4) здійснюють підготовку підпорядкованих сил і засобів, що залучаються до територіальної оборони, та управління ними під час виконання завдань територіальної оборони;
5) підтримують взаємодію під час підготовки та виконання завдань територіальної оборони;
6) беруть участь у навчаннях (тренуваннях), оперативно-польових поїздках з територіальної оборони, забезпечують участь у них підпорядкованих органів та підрозділів."
Отже ВСІМ керує Міноборони! 

І тепер ПРО ЗБРОЮ: "Стаття 22. Порядок зберігання і застосування зброї, бойової техніки та спеціальних засобів під час виконання завдань територіальної оборони
1. Стрілецька зброя, інші види озброєння добровольчих формувань територіальних громад та боєприпаси до них зберігаються відповідно до вимог законів України "Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України", "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" у військових частинах Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.
{Частина перша статті 22 в редакції Закону № 2024-IX від 27.01.2022}
2. Застосування зброї, бойової техніки та спеціальних засобів Збройними Силами України, іншими складовими сил безпеки та сил оборони під час виконання завдань територіальної оборони здійснюється відповідно до законодавства України.
3. Члени добровольчих формувань територіальних громад мають право застосовувати під час виконання завдань територіальної оборони особисту мисливську зброю, стрілецьку зброю, інші види озброєння та боєприпаси до них у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України."
Т.б. бойову зброю додому не дадуть, пістолети не дозволять. А всі, хто має канали і отримав зброю від держави у подарунок (нагородну зброю), до ТРО не підуть, бо нафігнада!  
І тепер такі важливі зміни у ЗСУ: "Збройні Сили України мають таку загальну структуру:
Генеральний штаб Збройних Сил України;
Командування об’єднаних сил Збройних Сил України;
види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили;
окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили;
окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв’язку та кібербезпеки;
органи військового управління, з’єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з’єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій".

Тут я вперше взнав, що існує ще одна воєнізована організація в Україні - Служба судової охорони. Думав там Нацгвардія прив'язана чи УДО. 

І найсмішніша частина закону - це останній пункт: "Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк розробити механізм інвентаризації майна громадських організацій колишнього СРСР, яке використовувалося у процесі військово-патріотичного виховання та підготовки молоді до військової служби, що після припинення існування СРСР перебувало на території України та відповідно до законодавства України перейшло у власність України, з метою його подальшої передачі для використання для виконання завдань з підготовки і ведення національного спротиву."

НАРЕШТІ українська держава хоче взнати ЩО і як розікрали у ДОСААФ (тепер Товариство сприяння обороні України)!

Закон повністю ТУТ