Курси Захисту Вітчизни або як повернутись у совдепію

Вчитель вперше в сучасній
екіпіровці з повним спорядженням

  Цілий тиждень група викладачів предмету Захист Вітчизни проходила навчання на курсах підвищення кваліфікації вчителів. Це світова практика навчання вчителів, щоб вони знаходились на рівні сучасних знань і не відстали від прогресу. Але відставання української освіти продовжується  ще більшими темпами, адже молоді вчителі не можуть потрапити до шкіл, бо багато людей, які вже на пенсії, продовжують працювати і не можуть дозволити собі жити на жебрацьку пенсію. Також і рівень зарплати та підтримка молодого педагога є такими, що здібні молоді спеціалісти шукають себе деінде. Отже ситуація печальна. Крім того чекати покращення в умовах війни – це справа невдячна.

Але питання військово-патріотичного виховання як задекларовано рішеннями Уряду і Президентом вимагає концентрацію зусиль всіх громадян України. Якщо брати окремі системи суспільства, то очікувати посилення виховних зусиль від батьківської спільноти не варто. Адже лише окремі батьки мають час, знання і можливості виховувати своїх дітей патріотами. Громада та її організації, як показала практика, це ентузіасти і вони охоплюють лише невелику групу дітей і це діти з міст. Будучи сам громадським діячем я часто зустрічаюсь з питаннями елементарного незнання громадським активістами педагогічних методик та правил. Звісно і освіти вони не мають відповідної. Це знижує ефективність їх зусиль, хоча вони дійсно стараються. Хто має право давати військовий компонент військово-патріотичного виховання? Звісно або колишні військові, або дійсні військовослужбовці. Але мій досвід спілкування з військовими є суперечливим і його ефективність є до 10 % з 100. Ну, наприклад, зустрічі з ветеранами. Якщо це люди в стані оперативного стресу, то вони можуть у розповідях або відповідаючи на запитання дітей (а діточки можуть таке запитатись!), давати таку інформацію, що віра до української держави та Збройних Сил як інституції підірваною буде назавжди. Вони розповідають про війну і системного заняття не виходить. Висновки для учнів в кінці будуть типу «він крутий – ворогів вбивав», або «який жах, як шкода бідних військових» і це все на фоні «ці кляті москалі, донеччани, луганчани і т.д.». Я привіз навчальний АК для вишколу з групою дітей і там запросили двох айдарівців (мода на крутих парнєй). В них очі загорілись і вони давай показувати як збирати-розбирати калаш. Візуалка супер: круті чели в крутих камуфляжах з шевронами «Айдар» … і російськомовні, шлях би трафив того організатора. А навколо збіговисько діточок – від 12 до 17 років. Дехто ще машинками бавиться, напевно. От такий був типу вишкіл. А що таке зброя, а які її характеристики, а як її тримати і т.д. Прийшлось втручатись з своїм педагогічним досвідом і стримувати бійців, скеровувати їх у хоча б якийсь педагогічний напрямок, а не у шоу-програму.

На Міноборони надії ніякої – нульова ефективність! І не буду розповідати чому. У період війни серед вчителів, які були на курсах я взнав, що близько 1500 допризовників-школярів по цілій Львівський області змогли просто постріляти на полігонах. Про повноцінні навчально-польові заняття мова не іде взагалі. Приходили військові до школи агітувати вступати у Академію Сухопутних військ, інші приходили подивитись, що у нас залишилось від Союзу на балансі з матеріальної бази військової підготовки і все. А матеріальної бази для повноцінного викладання НЕМАЄ В ЖОДНІЙ ШКОЛІ! І Міноборони це питання не розв’яже ніколи, мабуть.

Згадуємо службу у Армії

І у сухому залишку маємо кого? Маємо нас, бідних нікому не потрібних вчителів, які зчепивши зуби тягнуть той віз військово-патріотичного виховання, у який ще цього року докинули ваги більше ніж минулого. І що, показувати-розказувати предмет на пальцях? Тому хотілось, щоб на курсах нам показали вихід з цієї темряви, дали методи-способи реалізації хоча б малої частини програми, але якісно. Мені вдалось пояснити, що манни небесної чекати не від кого не слід, треба діяти та виривати собі щось самому. Ідуть вибори і тут всі навколо політичні рухи можуть дати вам ресурс для покращення матеріальної бази і у ваших школах. Наш Центр військово-патріотичного  виховання може надати деякі засоби та навчальні макети у тимчасове користування кожному вчителю чи інструктору. Але серед більше ніж 20 вчителів тільки один домовився про макет повної екіпіровки сучасного воїна і взяв у мене телефон. Вчителі у нас ще та стара гвардія совдепівського покрою, на жаль. Їх мотивувати тяжко. Треба давати готове на тарілочці. І це треба робити! І робити не сьогодні чи завтра, а вчора! А куратор і викладачі курсів? Вони ж чітко знають контингент вчителів, стан справ у школах з боку матеріальної бази, повну не кваліфікованість деяких більшості вчителів математики, фізкультури, української мови та ін., які викладають Захист Вітчизни так для додаткового заробітку… БО НЕМАЄ ФАХІВЦІВ! Крім того слухачі курсів у чисто радянському режимі намагаються домовитись, щоб втекти, або взагалі не прийти на пари. Тому й теми були такими загальними без мультимедійного супроводу. Єдиним, хто використав проектор був викладач ЛОІППО, який розповів професійно про Пласт з допомогою мультимедійної презентації та відео. Трохи про це. Яка була мета цього заняття? Як на мене, реклама Пласту. Ставлюсь так паралельно до цієї організації. Через те, що коли я привів вперше на заняття в Пластову домівку одного з куренів свого малого сина, зрозумів, що мене обдурили, виховник не прийшов і не попередив. Це виключення, але емоція залишилась. Якщо ж без емоцій, то у завданнях Пласту немає військово-патріотичного виховання. Там є громадянське, національне і, відчуйте різницю, мілітарне виховання. Ось доказ - НІДЕ не прозвучало, що Пластунів заохочують йти служити до війська або силових структур. А це один з головних наслідків такого виховання. На барикадах Майдану я з підрозділом Пласту зустрівся тільки раз, але у спілкуванні з ними з’ясував, що ця група вийшла лише на один день виконати конкретне завдання (блокування Епіцентрів барикадами). Ось тут репортаж про членів Пласту, які були членами Самооборони на Майдані https://www.youtube.com/watch?v=Qndy0zTPy6w Але зверніть увагу, ніхто не сказав, що мене покликав там курінний, старший побратим по Пласту, Пластова присяга, де, до речі, є ці слова "слухатись пластового проводу". Ясно, що Провід Пласту не давав наказу вийти на барикади. Там також в презентації були слова про героїв - три пластуни склали голови на Сході у війні. Честь їм і слава! Але всі вони з "Айдару" і один з них - громадянин США. Т.б. люди виконали з честю свій громадянський обов'язок - пішли добровольцями та загинули. А пластунів ж в Україні понад 6 тисяч. Близько 1000 - дійсні старші пластуни і сеньйори (т.б. особи призовного віку - старші 18 років). Це ж мінімум 10 сотень одного Пласту! А виходить як з афганцями - їх з тисяч 50 ветеранів точно буде. А на Майдані була одна їх сотня та група швидкого реагування (колишні специ, там було ще ветерани). Ось це таке військово-патріотичне виховання! Сподіваюсь, мій аналіз сприймуть як конструткив, бо брехні тут немає. І ще одне, по області є лише 6 містечок, де є Пласт. А решта тисяча населених пунктів? Просто цікава лекція. Але де шлях до змін?

Куратор взяв у руки зброю... Треба щось міняти негайно!

Сподіваюсь, що цей процес кардинальних змін у освіті запуститься (а Центр Самооборони «Галичина» його вже локально запустив) цього літа, і на вересень будуть реальні кроки по реформі викладання предмету Захист Вітчизни у школах Львівщини. А громада має підставити плече своєму вчителю! Борітеся, поборите!