Історія російсько-української війни

В українській освіті лише 3 квітня 2015 року з’явились навчально-методичні матеріали, які визначали державну політику щодо Росії та називали події не дипломатичними, а об’єктивними назвами. Важливим компонентом у вихованні патріотизму у молоді є неупереджена та правдива розповідь про цю війну. Подаємо цю лекцію, яка базується на рекомендованих Міністерством освіти і науки матеріалах.  

Російське керівництво сприйняло перемогу Майдану і втечу Януковича у лютому 2014 року як власну катастрофу. Плани поглинути Україну і використати її ресурси для цілей імперії зазнали краху. Успішна модернізація України ставила б хрест на імперських амбіціях Росії, демонструвала неефективність її суспільно-політичного ладу у порівнянні з європейським. Тому Кремль вирішив задіяти заздалегідь розроблений план військової окупації Криму. Метою було, з одного боку, загарбавши чужу територію, добитися підтримки шовіністичної частини населення Росії та відвернути увагу російського суспільства від власної корупції, неефективності, бідності та приниження російського населення в Росії, а з іншого – «покарати» Україну за Революцію, принизити її, підірвати життєздатність та,  врешті-решт, підкорити, а потім знищити як державу і народ. 

Заздалегідь до Криму було надіслано додаткові спецпідрозділи російських військ та численних членів російських націоналістичних організацій. Безпосередньо  на мітингу в Севастополі «мером» без виборів було проголошено громадянина Росії. Проте в Сімферополі мітинг кримських татар за єдність з Україною виявився масовішим за виступ сепаратистів, і севастопольський сценарій втілити не вдалося.

У ніч на 27 лютого 2014 р. будівлі парламенту та уряду Криму були захоплені військовими без розпізнавальних знаків, які вивісили над ними прапор Росії. Російських військових назвали «зеленими чоловічками», оскільки вони були вдягнені у зеленого кольору однострої без розпізнавальних знаків. Під дулами автоматів нападники збирали кримських депутатів на засідання парламенту автономії. Окупанти заявили, що більшість депутатів нібито проголосували за проведення референдуму, проте незалежних підтверджень цьому досі не існує.

Російська агресія спочатку була названа «гібридною війною», з огляду на відмову Росії визнавати свою участь та широке використання невоєнних засобів агресії – пропаганди, агентури тощо.

1 березня 2014 р. Державна Дума Росії дозволила російському Президенту В.Путіну військову агресію проти України. Ще до цього російські війська почали блокувати українські військові підрозділи на території Криму, дороги та інші стратегічно важливі об'єкти. При цьому Путін неодноразово вводив світову спільноту в оману, заявляючи, що російські війська не причетні до подій на півострові, а озброєння і амуніцію нападники «купили у воєнторзі». Лише за рік по тому Путін зізнався, що брехав. 18 березня під час одного з нападів на українську військову частину в Сімферополі було вбито українського військового, ще двоє дістали поранення.  Загалом під час атаки на Крим зазнали поранень десятки українських вояків. 

Під час російської агресії в Криму нове українське керівництво сподівалося, що Росія зупиниться. Українські військові частини мали вказівку проявляти витримку і утримати зайняті  позиції. Момент для рішучої збройної відсічі було згаяно. За  часів президентства Януковича Збройні Сили України систематично нищилися, військова служба робилася непрестижною, майно, земля і зброя військових частин продавалися чи розкрадалися. У той же час, дієздатність українських частин на півострові була ослаблена зрадою. Як наслідок, частина українських військових залишилися вірними присязі й вирушили на материкову Україну, чимало військовослужбовців звільнилися, а частина перейшли на службу до окупантів.

16 березня в Криму відбувся незаконний «референдум», за результатами якого було оголошено, що нібито 97% учасників «проголосували» за входження до складу Росії. Це була явна фальсифікація. Більшість із 300 тисяч кримських татар та понад 700 тисяч  українців Криму не хотіли приєднання до Росії. Протягом року після окупації понад 20 тисяч кримчан виїхали з Криму до материкової частини України.

Після анексії у Криму відбулося стрімке згортання громадянських свобод. Насамперед, це стосувалося етнічних українців та кримськотатарської громади. Мирних активістів почали кидати до в‘язниці, деяких було викрадено або вбито. Півострів зіткнувся з низкою економічних проблем, оскільки залежить від українських транспорту, енергопостачання, харчів, а також через санкції. Росія постала перед світом як країна-агресор. Генеральна асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України та визнала Крим і Севастополь територією України. Через агресію Криму Росія потрапила під санкції з боку США, держав ЄС, Японії, Австралії та  інших країн.

Росія мала на меті загарбати стільки території, скільки зможе. Гаслом «Новоросії» та «русского міра», що його підняла російська пропаганда, намагалися виправдати агресію проти українського народу, позбавлення його право на власну державу, культуру, історію. Більша частина земель, які в Росії шовіністи називали «Новоросією», історично належали до Київського князівства та Війська Запорізького, а їхні сучасні мешканці за авторитетними соціологічними опитуваннями у своїй більшості вважають Україну своєю Батьківщиною і не прагнуть відокремлюватися. Розраховуючи, що все піде, як при загарбанні Криму, Путін прорахувався щодо готовності українців захищати рідну землю.

У березні проросійські сепаратисти за підтримки російських спецслужб почали вуличні акції на Донбасі та в деяких інших регіонах під гаслами приєднання до «Митного Союзу», «федералізації» тощо.

Як і під час Другої Світової війни, знайшлися люди, які стали колаборантами, тобто зрадниками своєї країни, співпрацюючи із загарбниками. Чимало людей накликали біду на свій край, перебуваючи під впливом російської пропаганди. Деякі зраджували свою країну, розраховуючи на більші соціальні виплати у разі окупації Росією. Інші, серед них злочинці та наркомани, сподівалися, що переворот винесе їх нагору і дасть змогу безкарно грабувати та займатися мародерством. Натомість, ядро сепаратистів становили російські агенти. 

Завдяки діям правоохоронців, місцевих еліт та громадських активістів російські плани з роздмухування сепаратизму провалилися на Харківщині, Дніпропетровщині, Запоріжжі, Херсонщині, Миколаївщині, Одещині.

Проте, починаючи з березня 2014 р. проросійські бойовики захопили деякі державні установи Донецька, Луганська та інших міст Донбасу. Почався терор і убивства прихильників єдиної України. Сепаратисти проголошували самозвані «республіки», маючи щонайбільше по кілька тисяч прихильників на вулицях. На Донеччину й Луганщину безперешкодно прибували загони російських диверсантів, оскільки кордон не було перекрито.

У середині квітня загін озброєних російських терористів під керівництвом офіцера російської розвідки захопив м. Слов’янськ та довколишні території. У місті, як і в Донецьку та Луганську, почалися вбивства українських патріотів. Одними з перших терористи закатували студентів та депутата Горлівської міськради за його намір  зберегти український прапор над міською радою. Невдовзі терор став масовим.

Проросійські терористи вбили тисячі людей, розграбували безліч державного і приватного майна, тисячі місцевих мешканців зникли безвісти або пройшли через катівні. Натомість у Харкові, завдяки своєчасним і рішучим діям правоохоронців, вдалося швидко впоратися із сепаратистами.

У відповідь на терор Україна розпочала Антитерористичну операцію (АТО), яка фактично стала Російсько-Українською війною.

Українській армії довелося відновлювати свою боєздатність безпосередньо в ході бойових дій. У середині квітня українські десантники звільнили від ворога аеродром міста Краматорська й гору Карачун, звідки почали визволення краю. Проте, на підмогу терористам почали надходити нові сили з Росії, озброєні танками, бронемашинами, системами протиповітряної оборони та іншим важким озброєнням.

У квітні 2014 р. Росія разом із США, ЄС і Україною підписала в Женеві угоду, за якою бойовики були зобов’язані роззброїтися і звільнити захоплені приміщення в обмін на амністію. Однак, Путін знехтував виконанням цієї угоди.

У травні сепаратисти інсценували незаконні «референдуми» щодо «незалежності» самопроголошених «Луганської народної республіки» (ЛНР) і «Донецької народної республіки» (ДНР). У захоплених містах влаштовувалися поодинокі дільниці для голосування, біля яких збиралися черги, аби забезпечити необхідну пропагандистську «картинку» для російських ЗМІ про начебто підтримку сепаратистів місцевим населенням. Бюлетені для «референдумів» були розмножені на ксероксі, що виключало будь-який контроль. Самі сепаратисти змушені були заявляти, що ці референдуми не означають відокремлення від України, оскільки більша частина мешканців Донбасу за всіма соціологічними даними не підтримувала відокремлення від України.

Наприкінці травня «ЛНР» та «ДНР» підписали угоду про утворення «союзу республік «Новоросії». Проте цей вигаданий у Москві мертвонароджений проект не прижився. Адже в історичній пам’яті місцевого населення жодної «Новоросії» не було.

На початку травня 2014 р. в Одесі проросійські бойовики, озброєні автоматами і пістолетами, напали на багаточисельний мирний проукраїнський мітинг, застреливши кількох його учасників. Після цього проросійські активісти сховалися в міському Будинку профспілок від обурених демонстрантів. Від «коктейлів Молотова» зайнялися вхідні двері, а саму будівлю підпалили зсередини. Унаслідок розстрілів проукраїнських мирних демонстрантів та пожежі, що спалахнула в Будинку профспілок,  загинули більше сорока людей.

Українська влада повсякчас демонструвала готовність до політичного врегулювання. Президент України Петро Порошенко неодноразово виступав з мирними пропозиціями, оголошував одностороннє перемир‘я. Проте, бойовики продовжували напади, включно з атаками з використанням протиповітряних засобів на українські літаки та вертольоти. 

У червні українським військам вдалося завдати низку поразок російським найманцям під Красним Лиманом, Ямполем і Миколаївкою. Російські військові та місцеві колаборанти (зрадники), які раніше обіцяли «перетворити Слов‘янськ на Сталінград», утекли. Частину з них, яка пересувалася танками, українці знищили, а частині, що їхали цивільними автомобілями, вдалося добратися до Донецька. Українські війська визволили Слов‘янськ та інші міста з мінімальними втратами для цивільної інфраструктури. Одразу у звільнені міста пішла гуманітарна допомога мирному населенню.

Визволені українською армією Слов‘янськ, Краматорськ, Маріуполь та інші міста лишилися переважно цілими і неушкодженими, на відміну від загарбаних російськими військами й найманцями (Дебальцеве, Вуглегірськ).

Українські війська дотримувалися наказу при  визволенні загарбаних територій максимально уникати жертв серед мирного населення. Натомість проросійські бойовики обстрілювали артилерією та системами залпового вогню українських військових, мирні міста і села Донбасу, що залишилися під контролем українського уряду. Крім того, окремі російські терористи здійснювали обстріли населених пунктів, що перебували під їхнім власним контролем, вочевидь, з метою залякати мирне населення, паралізувати його волю до опору та звинуватити Україну.

Українська армія і добровольчі підрозділи набиралися бойового досвіду. У середині червня від російських терористів було звільнено велике приморське місто Маріуполь. Територія, контрольована терористами, невпинно звужувалася.

Ватажок російських терористів у Слов‘янську заявив, що лише під його командуванням були 5,5 тисяч бойовиків, а загалом, за даними самих російських терористів, лише за півроку через їхні формування пройшли понад 35 тисяч російських «добровольців», не рахуючи місцевих колаборантів. Попри це, російські терористи та їхні місцеві наймити продовжували закликати Путіна до відкритого вторгнення в Україну.

Агресія проти України супроводжувалася небачено безсоромною брехнею в російських ЗМІ. Аби збуджувати ненависть до українців, вони повідомляли вигадані історії про «розіп‘ятого хлопчика», про «рабів», яких нібито мали давати кожному українському бійцю, про пташок снігурів, яких нібито знищували українські школярі та інші нісенітниці, цинічно використовували для своїх зйомок хворих дітей, підтасування відеокадрів тощо.  

У липні українські війська здійснили спробу відсікти захоплені терористами території від російського кордону, аби припинити надходження з Росії військової техніки та бойовиків. Проте,  у зв‘язку з масованими обстрілами артилерією та залповими системами з території самої Росії, українські частини змушені були залишити ці спроби.

17 липня проросійські терористи, серед яких, імовірно, були російські військові, з російського комплексу протиповітряної оборони збили над українським Донбасом цивільний малайзійський літак «Боїнг» з майже трьомастами людьми на борту.  Ця подія викликала шок у світі та нові санкції проти Росії з боку США, ЄС та їхніх союзників.

На середину серпня 2014 року територія, контрольована терористами, зменшилася втричі. За зізнаннями ватажків бойовиків, їм до поразки лишалися один-два тижні.

Путін боявся краху своїх маріонеток, що міг підважити його власні позиції в Росії. Із середини серпня Росія, на додачу до своїх підрозділів в Україні, почала масоване вторгнення у тил українській армії. У Росії лицемірно називали російських військових «отпускниками»: нібито під час відпусток вони приїхали на важкій військовій техніці – з танками, гарматами, зенітними комплексами – воювати проти України. А цю важку зброю,  мовляв, вони купили «у воєнторзі».

У важких боях частина українських військ була заблокована під м. Іловайськ. Попри обіцянки виходу з оточення зі зброєю, які українцям надали російські офіцери та російський президент Путін, обидві колони українських військ були розстріляні російською артилерією. Кількасот українських бійців загинули, ще кількасот потрапили в полон, де їх піддавали нелюдському поводженню.

Натомість, на інших ділянках наступ російської армії було відбито. У Маріуполі місцеві мешканці добровільно будували укріплення для українських бійців, які захищали місто.

5 і 19 вересня в Мінську Україна, Росія і ОБСЄ уклали угоди за якими сторони мали припинити вогонь, відвести важку зброю від лінії вогню та передати контроль за українсько-російським кордоном Україні. Після складних переговорів центральна влада України зголосилася  надати частинам Донецької і Луганської областей, які станом на 19 вересня 2014 р. опинилися під контролем проросійських сил, широке самоврядування Однак, і цього разу Росія порушила угоду. Росія ввела на український Донбас тисячі одиниць військової техніки, що дозволило організувати низку атак на кількох напрямках. Попри чергову мирну угоду від 12 лютого 2015 р. російські війська атакували український плацдарм біля містечка Дебальцевого. Метою було оточити і взяти в полон українських солдат, аби деморалізувати українське суспільство та викликати внутрішні збурення. Проте, українські підрозділи відступили з Дебальцевого, завдавши бойовикам, за свідченням одного з ватажків сепаратистів, «колосальних втрат», яких вони «ніколи не визнають».

Попри мирні угоди Росія через своїх агентів продовжувала терористичні акції та диверсії на території України. Російські агенти підривали залізничні колії, офіси державних установ, волонтерських організацій тощо, а також мирних громадян, безуспішно намагаючись створити атмосферу страху і невпевненості в суспільстві.

Війна тяжко позначилася на долях мільйонів українців. Мало яка держава в сучасній історії пройшла такі випробування. Загинули тисячі цивільних і військових. За оцінками ООН на початок 2015 року кількість переміщених осіб в Україні досягла понад 1 млн осіб.

Ще в травні 2014 року терористи вперше спробували захопити Донецький аеропорт, але з великими втратами були вибиті українськими бійцями. Вороги, а згодом і українці за незламність назвали вояків з Донецького аеропорту «кіборгами». Донецький аеропорт, хоч і був  вщент зруйнований і залишений українськими бійцями в січні 2015 р., став ще одним символом мужності українських воїнів.

Під час війни відродилися самоповага, кращі героїчні військові традиції українського народу та готовність людей усіляко підтримувати свою країну: особистою збройною участю, волонтерською працею, грішми, майном. Волонтерський рух для допомоги армії та постраждалим цивільним досяг в Україні небувалих для сучасної Європи розмірів. Навіть діти надсилали захисникам Вітчизни заощаджені чи наколядовані гроші та свої малюнки.

Стійкість і мужність української армії, інших силових структур та підтримка армії з боку українського народу стали основними чинниками, які, поряд із тиском Заходу, змушували Росію йти на «заморожування» агресії.

Всупереч ворожим підступам і пропаганді в Україні зміцнилася національна єдність. У питаннях захисту країни не існувало залежності від мови чи релігії. Попри жертви та економічні проблеми багато людей усвідомили цінність власної держави й армії для захисту життя.

Мужній опір українців змусив розвинуті країни світу нарощувати міжнародний тиск на Росію, унаслідок чого вже за півроку російська економіка увійшла у глибоку кризу. У Європі та світі почалося усвідомлення загрози світовому порядку від російської агресії, важливість міжнародної солідарності з Україною в її боротьбі за незалежність. Українці своєю кров’ю платили за європейські цінності свободи.

Література:

https://drive.google.com/folderview?id=0B6xZh9HdZcdjfmpWTi1HZGlTMXFXR2RzcllGTkU3VHp5YnlGNnZQcEJwUHBVQTZfdFQyVEk&usp=sharing

Україна - НАТО. Готуємось до членства.

Відсутність нормативно-методичної бази з цієї донедавна забороненої на заняттях у школах чи ВНЗ теми - НАТО змушує Центр військово-патріотичного виховання Самооборони "Галичина" підготувати заняття про зміну воєнної доктрини України, вихід її з позаблокового статусу та повний розворот державного корабля у бік Європи, США і НАТО. Заняття може бути проведене у школі в рамках 2-х уроків, або в межах 1-ї пари у ВНЗ. Інструктори Центру проведуть такі заняття влітку на вишколах та у окремих школах. 

Тема заняття: НАТО

Структура заняття

І.Організаційний етап......................................................................................2 хв.

ІІ. Тренування особового складу....................................................................2 хв.

ІІІ. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності....................7 хв.

ІV. Вивчення нового матеріалу........................................................................50 хв.

1. Історія НАТО.

2. Україна і вступ до НАТО.

3. Переваги вступу у НАТО для Збройних Сил України та системи загальнонаціональної безпеки загалом.

V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів ..........  25 хв.

VI. Підбиття підсумків ..........................................................................  3 хв.

VII. Домашнє завдання .................................................................

......... 1 хв.

Хід заняття

І. Організаційний етап

1. Шикування особового складу (двошеренговий стрій).

2. Привітання та доповідь викладачу.

3. Перевірка готовності до заняття.

II. Тренування особового складу. Крокування на місці та рух похідним кроком.

III. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності

1.     Опитуваним особового складу (узагальнення знань, отриманих на минулому занятті).

Вчитель ставить 2-5 запитань на тему минулого заняття/уроку.

2.     Фронтальна бесіда з елементами бесіди. Військова доктрина України.

На одному з попередніх занять ми ознайомились з положеннями старої воєнної доктрини України. Український головнокомандувач – Президент країни Петро Порошенко ще не підписав нової воєнної доктрини. Але з вересня 2014 року Міноборони почало роботу над її проектом.

Загалом доктринальні питання у тому чи іншому вигляді виражені в різних документах: Конституції; Основах (Концепції) національної безпеки; Основах (Концепції) зовнішньої політики; різних законодавчих актах (наприклад, у законах України «Про основи зовнішньої та внутрішньої політики», «Про основи національної безпеки», «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про розвідувальні органи України», «Про цивільну оборону України» та ін.); у бойових та загальновійськових документах. І, звісно, сучасні процеси та гібридна війна на Сході України знайде своє втілення у новій воєнній доктрині. Ця війна змушує Україну вказати у цьому документі реальну назву єдиного ворога для нас – Росію. Цей ворог сильний і самотужки нам його не здолати. За часів Януковича та його посіпак у доктрину були внесені основоположні пункти, які не дозволяли нам готуватися до оборони від агресії з боку РФ. Тому маємо те, що маємо: був абсолютно оголений кордон, абсолютно невідпрацьовані плані відбиття нападу зі сходу, скорочена армія, знищені кадри або уведенні до керівництва агенти ФСБ або ворожої розвідки. І це на фоні низького бюджетного фінансування Збройних Сил. Важливим у військово-політичному житті країни стало підписанням Президентом України Закону про скасування позаблокового статусу України. Це означає більш інтенсивне просування на шляху до вступу України у Європейські та Північноатлантичні структури, зокрема і до військово-політичного альянсу НАТО.

3. Оголошення теми та навчально-виховної мети заняття.

IV.   Вивчення нового матеріалу

1. Історія НАТО.

Для ознайомлення з історією створення Північноатлантичного Альянсу пропоную ознайомитись з презентацією (демонструється презентація та вчитель коментує сайти та дає відповіді учням, якщо вони запитують з місця)

2. Україна і  НАТО етапи співпраці.

Треба зауважити, що діалог і співпраця з НАТО розпочалися відразу після закінчення холодної війни, коли Україна, яка щойно набула державної незалежності, вступила до Ради північноатлантичного співробітництва (1991 рік) і програми «Партнерство заради миру» (1994 рік).

Відносини набули подальшого розвитку внаслідок підписання у 1997 році Хартії про особливе партнерство, на основі якої було започатковано Комісію Україна – НАТО (КУН), що мала опікуватися розвитком співпраці. Хартія була доповнена Декларацією про доповнення Хартії про особливе партнерство (21 серпня 2009 р.).

Надалі співпраця продовжувала поглиблюватися на взаємовигідних засадах, причому Україна є єдиною серед держав-партнерів, яка брала активну участь в усіх операціях і місіях під проводом НАТО.

Травень 2002: Президент України Леонід Кучма проголошує мету щодо набуття Україною членства в НАТО. Під час засідання КУН у Рейк’явіку (Ісландія) міністри закордонних справ висловлюють прагнення піднести двосторонні відносини на якісно новий рівень.

У 2004-му Віктор Ющенко лобіював можливість вступу України в НАТО, а президент США Джорж Буш розповідав про переваги членства в Альянсі. Червень 2007: Україна вперше відряджає корабель ВМС для участі в антитерористичній військово-морській операції НАТО «Активні зусилля» на Середземномор’ї, після чого восени надсилає другий корабель.  Лютий 2010: Новий уряд України під керівництвом Президента Віктора Януковича ухвалює рішення про продовження співробітництва з НАТО, однак знімає з порядку денного питання про потенційне членство України в Альянсі.  Україна стає першою державою-партнером, яка долучилася до операції під проводом НАТО із протидії піратству поблизу берегів Сомалі «Океанський щит».

Рік у стані війни з Росією – 2014 став дуже плідним на співпрацю Політичний діалог України з Альянсом забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях, включно з міжпарламентським виміром. Головним механізмом розвитку двостороннього діалогу є Комісія Україна–НАТО (КУН), створена в 1997 р. на виконання положень Хартії про особливе партнерство.

7 серпня 2014 р. Генсекретар НАТО А.Ф.Расмуссен здійснив візит в Україну.

4-5 вересня 2014 р. Президент України П.О.Порошенко здійснив робочий візит до Великої Британії, де взяв участь у заходах Саміту НАТО (м.Ньюпорт), і зокрема у засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів. За результатами засідання ухвалено Спільну заяву КУН.

8 жовтня 2014 р. Міністр закордонних справ України П.Клімкін здійснив візит до штаб-квартири НАТО, у ході якого провів зустріч з новообраним Генеральним секретарем Альянсу Йенсом Столтенбергом.

Започатковано формат зустрічі Групи друзів України в НАТО (1.04.2014 р.).

У рамках міжпарламентського діалогу Постійна делегація ВРУ бере участь у заходах Парламентської Асамблеї (ПА) НАТО, функціонує Міжпарламентська рада Україна–НАТО (попереднє засідання проведено у лютому 2014 р. у Києві). 24 липня 2014 р. відбувся візит делегації ПА НАТО на чолі з її Президентом Х.Бейлі в Україну.

24 листопада 2014 р. в м. Гаага на пленарному засіданні Осінньої сесії ПА НАТО прийнято політичну резолюцію Асамблеї № 411 стосовно підтримки суверенітету та демократії України.

2 грудня 2014 р. у штаб-квартирі НАТО відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ. За результатами засідання ухвалено Спільну заяву КУН.

 29 грудня 2014 Президент України Петро Порошенко затверджує законопроект, яким скасовується позаблоковий статус України, і проголошує намір України розпочати процес досягнення відповідності критеріям членства в НАТО й прагнення інтегруватися до євроатлантичних структур безпеки, зазначаючи при цьому, що рішення про подання заявки на вступ до НАТО ухвалюватиметься на всеукраїнському референдумі.

Внаслідок російсько-української військового конфлікту НАТО розширила підтримку, що надається Україні у галузі розвитку потенціалу і розбудови можливостей.

Сучасна співпраця з НАТО відбувається у кількох напрямках – політичному, військовому, науково-технічному і напрямку реформи всієї оборонної системи України. Політичний діалог України з Альянсом забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях, включно з міжпарламентським виміром. Головним механізмом розвитку двостороннього діалогу є Комісія Україна–НАТО (КУН), створена в 1997 р. на виконання положень Хартії про особливе партнерство.

7 серпня 2014 р. Генсекретар НАТО А.Ф.Расмуссен здійснив візит в Україну.

4-5 вересня 2014 р. Президент України П.О.Порошенко здійснив робочий візит до Великої Британії, де взяв участь у заходах Саміту НАТО (м.Ньюпорт), і зокрема у засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів. За результатами засідання ухвалено Спільну заяву КУН.

8 жовтня 2014 р. Міністр закордонних справ України П.Клімкін здійснив візит до штаб-квартири НАТО, у ході якого провів зустріч з новообраним Генеральним секретарем Альянсу Йенсом Столтенбергом.

Започатковано формат зустрічі Групи друзів України в НАТО (1.04.2014 р.).

У рамках міжпарламентського діалогу Постійна делегація ВРУ бере участь у заходах Парламентської Асамблеї (ПА) НАТО, функціонує Міжпарламентська рада Україна–НАТО (попереднє засідання проведено у лютому 2014 р. у Києві). 24 липня 2014 р. відбувся візит делегації ПА НАТО на чолі з її Президентом Х.Бейлі в Україну.

24 листопада 2014 р. в м. Гаага на пленарному засіданні Осінньої сесії ПА НАТО прийнято політичну резолюцію Асамблеї № 411 стосовно підтримки суверенітету та демократії України.

2 грудня 2014 р. у штаб-квартирі НАТО відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ. За результатами засідання ухвалено Спільну заяву КУН.

Ключовим системним документом розвитку співробітництва з НАТО та важливим інструментом здійснення реформ в Україні за підтримки Альянсу є Річні національні програми співробітництва Україна–НАТО (РНП), перший цикл імплементації яких був розпочатий у 2009 році. РНП затверджується Президентом України та містить 5 розділів: політичні та економічні питання, оборонні та військові питання, ресурсні питання, питання безпеки та правові питання. До реалізації РНП залучаються центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, неурядові організації.

Особливе партнерство з НАТО є невід’ємною складовою євроінтеграційного курсу України. У цьому зв’язку Україна продовжує розглядати РНП як ефективний інструмент для здійснення євроінтеграційних реформ. Проект РНП-2015 опрацьовується причетними ЦОВВ.

 Для розвитку практичного співробітництва під егідою КУН створено 5 спільних робочих груп Україна-НАТО (СРГ): з питань воєнної реформи; оборонно-технічного співробітництва; економічної безпеки; планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру; науки і захисту довкілля.

Основною платформою, на якій здійснюється взаємодія України з НАТО в оборонній сфері, залишається Спільна робоча група Україна – НАТО з питань воєнної реформи. Під егідою групи функціонує низка проектів, що сприяють реформуванню сфери безпеки і оборони, у тому числі: з подолання корупції, професійної підготовки цивільного персоналу сектору безпеки та оборони, реформування системи військової освіти в Україні, перепідготовки та соціального захисту військовослужбовців.

Перспективним напрямом є участь України у багатонаціональних проектах у рамках Концепції НАТО "Розумна оборона". Україна приєдналася до проектів із захисту портів та гендерних перспектив.

Важливим напрямом залишається оборонно-технічне співробітництво з НАТО, що дозволяє використовувати міжнародну кооперацію в інтересах розвитку озброєння та оборонно-промислового комплексу України. НАТО надає допомогу Україні в утилізації надлишкових боєприпасів, протипіхотних мін та стрілецької зброї.

25 червня 2014 р. міністрами закордонних справ держав-членів НАТО прийнято рішення щодо можливості започаткування 4-х нових трастових фондів з метою сприяння зміцненню обороноздатності України у таких сферах: модернізація систем командування, управління та зв’язку Збройних сил України, логістика та стандартизація, соціальна адаптація військовослужбовців, кіберзахист. Відповідне рішення було схвалене в ході засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні (4 вересня 2014 р., Саміт НАТО, Велика Британія). Обсяг внесків, задекларованих союзниками до бюджету згаданих ТФ, на початковому етапі склав 15 млн. євро.

У контексті надання консультативно-дорадчої допомоги передбачається посилити структури Альянсу в Україні за рахунок радників країн-членів НАТО. Радники з питань оборонного планування (від ФРН) та реформування сектору безпеки (від МВС Чехії) вже розпочали свою роботу в Києві. Також очікується прибуття радників з Туреччини (з проблематики кіберзахисту), Канади та Норвегії.

 Військове співробітництво України з НАТО також набуло за останній час нових форм і розширилось. Продовжується участь Збройних сил України у поточних операціях Альянсу в Афганістані (Міжнародні сили сприяння безпеці), Косово (Багатонаціональні сили КФОР). У період з 24 вересня 2013 року до 2 січня 2014 року фрегат Військово-морських сил України «Гетьман Сагайдачний» виконував завдання в рамках антипіратської операції НАТО «Океанський щит» (Аденська затока). Україна також брала активну участь в антитерористичній операції НАТО в акваторії Середземного моря «Активні зусилля» шляхом залучення корвету «Тернопіль».

Опрацьовується питання участі українського національного персоналу в майбутній тренувально-дорадчій місії НАТО в Афганістані «Рішуча підтримка».

Україна продовжує участь в Силах реагування НАТО і є єдиним партнером Альянсу, який протягом останніх років здійснював внески до чергових ротацій СРН.

Здійснюється підготовка до започаткування практичного співробітництва в галузі кібернетичного захисту.

Співробітництво Україна – НАТО у військовій сфері здійснюється на виконання завдань Річної національної програми співробітництва Україна – НАТО у рамках Робочого плану Військового комітету Україна-НАТО та Індивідуальної програми партнерства.

Зазначеними документами передбачається реалізації широкого спектру завдань на короткострокову перспективу. Основними  з яких є:

• підвищення рівня оперативних спроможностей Збройних Сил України та досягнення взаємосумісності зі збройними силами країн Альянсу;
• сприяння реформуванню та професіоналізації Збройних Сил України, впровадження у їх діяльність кращих військових стандартів;
• забезпечення участі Збройних Сил України у операціях з підтримання миру та безпеки під проводом Альянсу, залучення до Сил реагування НАТО.

У рамках військового співробітництва з НАТО Збройні Сили України також приймають участь низці проектів та ініціатив Альянсу, що спрямовані на підвищення їх оперативних спроможностей та обороноздатності держави.

Науково-технічна та навчально-тренувальна співпраця значно посилилась у 2014-15 роках. На території України в 2015 році передбачено проведення низки українсько-американських навчань: "Фіарлес Гардіан-2015" (всього учасників 2,2 тис. осіб, з них до 1 тис. військових США), "Сі Бриз - 2015" (всього 2 травня тис. учасників, з них до 1 тис. військових США і до 500 військових з країн НАТО або програми "Партнерство заради миру") і "Сейбер Гардіан / Репід Трайдент - 2015" (всього 2,1 тис. учасників, з них до 500 військових США і до 600 військових з країн НАТО або програми "Партнерство заради миру")

Взаємодія України з НАТО у сфері науки та захисту довкілля розпочалася у  1991 р. і здійснюється із застосуванням механізмів програми НАТО/Партнерства заради миру «Наука заради миру та безпеки» (програма НЗМБ).

Метою програми є сприяння співпраці науковців з країн-членів і партнерів Альянсу та фінансування наукових досліджень в галузі безпеки (у формі виділення грантів на реалізацію багаторічних проектів, семінарів, курсів, тренінгів та зустрічі науковців).

Ключовим механізмом забезпечення координації та взаємодії співробітництва у сфері науки та охорони навколишнього середовища є Спільна робоча група Україна-НАТО зі співробітництва з питань науки та довкілля (СРГ), яка була утворена у 2000 р. Засідання зазначеної СРГ проходять раз у рік по черзі в Брюсселі та Києві відповідно.

Протягом 1998-2013 рр. в рамках програми НАТО «Наука заради миру та безпеки» реалізовані 27 спільні багаторічні проекти за участю українських науково-дослідних установ. Наразі на стадії виконання перебувають 13 багаторічних проектів загальним обсягом фінансування близько 3,5 млн. євро.

В 2014 р. союзниками було прийнято рішення про виділення грантів на реалізацію 13 проектів, запропонованих українськими вченими, загальною сумою фінансування близько 4,1 млн. євро.

Наразі проходять процедуру погодження в рамках НАТО проекти загальною сумою фінансування близько 1,5 млн. євро.

Станом на сьогодні, Україна перебуває на першому місці серед країн-партнерів Альянсу за кількістю наукових проектів та обсягом їх фінансування в рамках Програми НЗМБ.

З 2004 року Збройні Сили України беруть участь у Концепції оперативних можливостей (Operational Capability Concept). Ця Концепція створена з метою підвищення рівня взаємосумісності між підрозділами держав-партнерів, що беруть участь у програмі НАТО “Партнерство заради миру”, та держав-членів НАТО, посилення їх оперативних спроможностей за рахунок використання в навчально-бойовій роботі стандартів армій провідних країн, створення умов для участі у навчаннях та операціях під проводом НАТО, а також залучатися до оперативного чергування у складі багатонаціональних військових формувань високої готовності (під проводом НАТО, ЄС, ООН).

Основні елементи таких програм:

·         посилена підготовка військ (сил) та індивідуальна підготовка особового складу з максимально ефективним використанням тренувальних інституцій НАТО та центрів досконалості;

·         збільшення кількості військових навчань, особливо за участю СРН;

·         більш ефективне використання сучасних технологій задля полегшення досягнення взаємосумісності та інтеграції необхідних спроможностей.

Ось, наприклад, зміст діяльності тренувально-дорадчої місії НАТО “Рішуча підтримка” в Ісламській Республіці Афганістан, у якій залучені 10 спеціалістів Українських Збройних Сил: ведення інженерної розвідки шляхів руху, об’єктів та місцевості; виконання заходів з протидії застосуванню саморобних вибухових пристроїв та знешкодження вибухонебезпечних предметів; чергування у складі сил зведеного загону швидкого реагування; надання спеціальної підтримки діяльності литовського національного елементу забезпечення. В середньому, протягом календарного року українськими саперами забезпечується знешкодження 12000-15000 од. вибухонебезпечних предметів, у т.ч. саморобних вибухових пристроїв.

3. Переваги вступу у НАТО для Збройних Сил України та системи загальнонаціональної безпеки загалом.

НАТО надає першорядного значення підтримці всеосяжних перетворень у галузі безпеки і оборони в Україні. Ці реформи мають вирішальне значення для демократичного розвитку України й зміцнення її здатності забезпечувати власну оборону. Нещодавно Прем’єр-міністр України Яценюк заявив наступне: "Уряд підписує з НАТО угоду про співпрацю у сфері підтримки. Це угода між Кабінетом міністрів України та організацією НАТО з підтримки, яка передбачає реалізацію 4 трастових проектів разом з НАТО, в тому числі військово-технічне співробітництво, засоби зв'язку, нові комунікації та інформаційні технології", - заявив він.

За словами Яценюка, Україна повинна відновлювати свої Збройні сили виключно за зразком найсильніших армій і найсильніших об'єднань, "які борються за мир у всьому світі і в першу чергу, це стандарти НАТО". Існує ряд аргументів на користь вступу України у НАТО:

• Забезпечення нормальних умов служби й життя для військовослужбовців та їхніх сімей
• НАТО — це допомога у разі надзвичайних ситуацій і техногенних катастроф
• Механізм ухвалення рішень у НАТО шляхом консенсусу. Жодне рішення не може бути ухвалене за незгоди принаймні однієї країни
• Членство в НАТО — це гарантії безпеки для України за невисоку ціну
• Членство в НАТО — як крок до членства в ЄС
• В Україні до участі у міжнародних миротворчих операціях військовослужбовців залучають лише на добровільних засадах за конкурсом
• Членство в НАТО — це модернізація Збройних сил України
• Співпраця підприємств оборонно-промислового комплексу України з НАТО
• Гуманітарні програми НАТО
• Проведення спільних військових навчань України із НАТО
• Покращення відносин України з країнами, які нещодавно ввійшли до НАТО
• Участь у міжнародних миротворчих операціях — це можливість заробити українським військовослужбовцям
• НАТО — це протидія тероризму
• НАТО – це кращі можливості боротьби з наркотиками

V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів.

Провести у вигляді змагання між командами під умовними назвами «Морські котики», «Блакитні каски», «Крапові берети». Ставити питання з нового матеріалу і хто з команди підніме руку і дасть вірну відповідь, та команда отримує 1 бал. (подібно до брейн-рингу)

VІ. Домашнє завдання. На домашнє завдання учні отримують перелік питань, які вони повинні поставити вдома батькам з метою з’ясувати їх ставлення до вступу України у військові союзи, зокрема до НАТО. Зафіксувати результати у зошиті кількома реченнями.

Література та джерела інформації:

1.     http://nato.mfa.gov.ua/ua/ukraine-nato/military

2.     http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/international-organizations/nato

3.     http://www.nato.int/cps/uk/natohq/topics_37750.htm

4.     http://interfax.com.ua/news/political/261288.html

5.     http://www.radiosvoboda.org/content/news/26944808.html

Про війну України проти агресора. Методичні матеріали

Нарешті є науково обґрунтовані матеріали про війну України проти агресора. Наш Центр рекомендує! Методичка "Революція гідності та агресія Росії проти України"

 

Концепція національно-патріотичного виховання українців

На сайті Міністерства освіти нарешті появилась Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Ми викладаємо текст частини Концепції щодо етапів її реалізації.

"На першому етапі (2015 р.) планується :

- створення нормативно-правового підґрунтя, інформаційно-методичного забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання дітей та молоді;

- створення Центру патріотичного виховання у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України;

- створення інформаційного ресурсу, присвяченого національно-патріотичній тематиці.

 На другому етапі (2016-2017 pp.) передбачається:

- розроблення програм, навчально-методичних посібників з предметів гуманітарно-соціального спрямування для дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та вищих освітніх закладів, спрямованих на патріотичне виховання дітей та молоді;

- підготовка та видання науково-методичних посібників і методичних рекомендацій з організації виховних заходів, роботи клубів, центрів патріотичного виховання.

На третьому етапі (2018- 2019 рр.) забезпечується :

- проведення моніторингу системи патріотичного виховання дітей та молоді за допомогою соціологічних опитувань, анкетування, психологічного тестування;

- проведення науково-методичних конференцій, створення банку передового педагогічного досвіду на інформаційному веб-ресурсі;

- аналіз здобутого, встановлення досягнень і викликів, корекція навчально-виховних впливів з урахуванням результатів моніторингу."

Повний текст  тут http://mon.gov.ua/activity/education/reforma-osviti/

Зауважимо, що Концепція передбачає і створення Центру національно-патріотичного виховання! Дуже слушно! І буде приємно, якщо і у Києві цей Центр назвуть "Галичина"! Правда, на сайті Міноборони висить ще текст Концепції 2009 року -Концепція 2009 року. Інформаційна боротьба Збройних Сил лишається на рівні військ Гондураса, напевно.