Феномен конкурсу "Global Teacher Prize Ukraine"

Вчора ми з сином перебували на урочистій церемонії вручення 100 тисяч гривень найкращому

Президент також був викладачем економіки!

за версією журі конкурсу "Світовий вчительський приз" вчителю України. Ним став Пауль Пшеничка - вчитель фізики з Чернівців.  Я ще опишу на тижні весь конкурс у цілому з власного погляду та особистих вражень. А після вчорашньої дружньої розмови у колі частини членів ТОП-20, які вирішили відзначити цю подію у неформальній обстановці гостинного готелю "Либідь", хотів би написати про феномен цього конкурсу. Справа у тому, що мій попередній досвід та посилене вивчення математики у спеціалізованому класі радянської системи освіти лишив глибокий слід у моєму аналітичному світосприйнятті. Тому перше моє запитання було до всіх - хто за це все платить? Це питання виявилось утаємниченим і це право організаторів. Я почав свої математичні обрахунки всього комфорту, який нам створювали організатори - команда "Освіторії". Підготовка конкурсу з поїздками за кордон та сертифікація від організаторів світового конкурсу вчителів, проведення відбору, адміністративний супровід (штат, поточні витрати), конкурс у Одесі ТОП-20, конкурс у Києві ТОП-5, преміальні, урочиста академія з фуршетом та поїздка до ОАЕ - це ті витрати (дуже поверхневого аналізу), які видно відразу і мають реальну вартість. Доволі приблизний підрахунок виводить нас на суму не менше 2 мільйонів гривень. Вартість рекламного та медійного супроводу як послуга для конкурсу також не менше мільйона гривень. Т.б. сто тисяч євро коштує такий конкурс на рік. Ну, для МОНу це мабуть десять років провести "Кращий вчитель України". А Кабмін знайшов би гроші, якби продав Мерседес преміум класу з номерами 001 ХХ, який стояв недалеко від Кабміну сьогодні під час нашої екскурсії. Ну і будь-хто з українських олігархів міг би профінансувати цей конкурс. Але не МОН, якому на реформи бракує сотні мільйонів гривень у бюджеті. Отже це хтось з багатіїв, і він молодець. Так у чому ж феномен конкурсу? Лише вчора я зміг скласти всі пазли задачі! Цей конкурс не є просто черговим заходом МОНу згідно плану роботи чи філантропічною акцією олігарха. Він став значущим суспільним явищем, він зачепив мільйони українських громадян, він підняв на 30 відсотків популярність мого блогу!  І як суспільне явище він показав всі притаманні суспільству якості - і позитивні, і негативні. Я не схильний оцінювати результати конкурсу емоційно. Знаючи це як щось новеньке можна було чекати різних моментів та несподіванок. І саме фінал показав ці моменти у суспільстві загалом і освіті зокрема. Отже аналіз учасників та свідків подій на конкурсі показав його суспільну важливість (всі повторювали "Вчителі важливі!") Я навіть довів це пізно уночі у колі друзів-вчителів, що будь-який текст (хоч з медичної енциклопедії! :) ) наповнюється високим моральним змістом якщо вставити "Вчителі важливі!" Наприклад, свіжа новина: «Хочу привітати всіх пенсіонерів, бо відновлюється справедливість. При чому наголошую, що закон передбачає не лише зараз підвищення, бо завжди пенсіонерам намагалися підвищити виплати перед виборами. Вчителі важливі!" - сказав Президент після підписання нового закону про пенсійну реформу. Це - ознака розвиту нового мейнстріму серед вчителів - доводити та стверджуватись у своїй важливості. Хоча давно доведено часом, що вчителі важливі, але вони були важливі не як суспільна верства сама у собі, а як ІНСТРУМЕНТ влади. Я далеко не буду ходити. Не відкрию таємниці, що вибори в Україні роблять вчителі, і лише у Києві - ще й пенсіонери. Я зрозумів це, коли з ризиком для життя у групі галичан приїхав спостерігачем на перевибори 2004 року до міста Антрацит на Луганщині. І коли зайшов до ТВК у цьому місті і познайомився з членами виборчої комісії, здивувався, що був лише один чоловік-пенсіонер, а решта - жіночки-вчительки. Я питаюсь щиро, а де ваші чоловіки, чого така комісія супергендерна? І жіночки російською мені: "Ага, билі би здесь мужчіни, ви би их споїлі водкой і провелі голосованіє за своєго кандідата как вам надо, нас не надуріш"! От бачите, наскільки вчительки важливі! Звісно, у мене був легкий ментальний шок :) . Щось подібне я пережив, коли виголосили переможця конкурсу. Через гугл можна прочитати про пана Пауля Пшенічку основну інформацію. Це цікавий і дуже розумний 70-літній чоловік. Він заслуговує на усіляку похвалу і компліменти, але це все емоції, які викликають факти його біографії, яку нам показали. Я з ним під час конкурсу тримався рівно, бо він був з іншого світу - і ментального і епохального. Дійсно, на конкурсі він був людина-епоха! Але - людина минула епоха, на жаль. Просто він не підтримав закон про освіту та тенденції щодо впровадження життєвих компетентностей. Теза про те, що радянська освіта краще і предмети мають бути як у ті часи, у мене не викликала навіть бажання дискутувати. Я провчився в математичному класі, бо мене заставили як відмінника піти у наймодніший на той час клас - математичний. Я прозаймався з МК-74 (радянський калькулятор) купу часу ... і ніколи більше не вертався у житті до нього. Я РЕАЛЬНО плакав від складності вищої математики, вертаючись до дому після обов'язкових додаткових занять після 17 години. Додому приходив знесилений десь о 19.00, бо транспорт ходив погано і половину шляху йшов пішки. Це була совдепія вищого математичного ґатунку. Я переміг її. А от мій однокласник у ХАІ не витримав навантажень - він став психічно хворою людиною. Бо так завжди ХТОСЬ хотів - то партія, то тато з мамою - інженери. Це не була педагогіка у сучасному розумінні. Я став свідком, як у 90-і роки люди навіть з вищою освітою стояли на ринку і займались фарцовкою. А піднялись - підприємливі комсомольці та учні з підприємницьким навичками і не відмінники далеко. І комсомольці - це підприємці у сфері ідеології та специ у побудові системних командних проектів. Предмети математика та фізика має бути такими, щоб служити своїми знаннями дітям у житті. А геніям потрібні фахові тьютори чи коучи, наукові наставники. От з цим все шикарно у переможця. І щодо нашої ТОП-20. Я  дізнався, що люди були шоковані, що саме він став ОБРАНИМ.  Ми святкували і сиділи як друзі, але переможець, який сказав, що третину прогуляє з друзями, був не з нами. Ми не стали його друзями, він тримався НАД нами увесь час. І це його право! Статистично ми ставили на молодість і знання наших молодих товаришів з ТОП-20 зі знанням англійської мови, бо тут все зрозуміло  - кандидат на мільйон гривень від України повинен мати нормальний рівень у спілкуванні. Але ми говоримо про агента змін від України? Тут я скажу банальне - переможець від України буде представляти не покоління молодих і прогресивних, а академічних, консервативних грандів з минулої епохи. Це твердження дискутивне, бо форми проектної роботи та розвиток креативного мислення готового боротись з проблемами талановитого учня - це методи минулого століття, просто у нас вони вважаються чомусь новаторськими, а їх не впроваджують, бо ТАК НЕ КАЖЕ РАЙВНО і нам і так добре.
І те, кого обрало журі, є абсолютно нормальним статистично! Більша половина, а може і 70-80% учителів не хочуть змін, половина точно вважає закон про реформу не потрібним. І більша половина точно обурюється обов'язковою українською мовою, якою мають вести уроки і спілкуватись офіційно вчителі. І Пауль з цієї групи, бо я мав можливість познайомитись з його схвальним ставленням до російської мови під час наших спільних занять і навіть просив його переходити на українську як українського педагога у спілкуванні з одеситами під час однієї з вправ. Він відмовився. І це його вибір! І те, що його книжки не хочуть друкувати через вчительську мафію у освітній індустрії підручників за кошти держави і корупцію у цій справі. Він обурюється, бо за попередньої влади його друкували. І це один з моментів феномену першого українського конкурсу "Світовий вчительський приз" в Україні. Професійна робота команди "Освіторії" та європейський рівень конкурсу спонукав нічну групу друзів ТОП-20 піднімати келихи за цю організацію та продовження проекту у подальшому. А переможця не судять - я так і сказав у спілкуванні. Це давня європейська традиція  - греки вручали лавровий вінок лише одному і він ставав олімпіоніком - рівним богам! Це також НОРМАЛЬНИЙ момент суспільного новітнього феномену від "Освіторії" та його меценатів, а кого буде обирати журі у майбутньому - це лише еволюційна зміна у мейнстрімі під назвою "Вчителі важливі!"
У підсумку розповім про освітні стереотипи, які почув у виступі зі сцени під час нагороджень. "Побажаємо, щоб держава нас також поважала!" Друзі педагоги, кожен з ВАС держава! Ми величезна громада і не повинна влада "поважати" свій інструмент виховання молодих поколінь. БО МИ НЕ ІНСТРУМЕНТ, а владу ми обираємо самі! І директорів також будемо обирати МИ! "Вчителі важливі" - це ми кажемо не для влади, це ми кажемо самі собі! Так є у моїй гімназії, так є ще у багатьох школах, і навіть ректор Чернівецького університету каже, що Пауля Пшенічку не переломиш! Якщо ми спільно станемо на бік освітніх реформ, якщо ми почнемо вчити дітей не для ЗНО, наукових міжнародних агенцій з рекрутингу геніїв, чи готувати для служби у армії, а будемо їх вчити бути громадянами та дамо їм актуальних життєвих навичок, нас почнуть поважати не тільки наші учні та їх батьки, але нас почне слухати влада і підтримуватимуть заможні люди суспільства! Тоді ми будемо реально важливі!